Одного з найбагатших бізнесменів Галичини 50-річного Степана Сенчука розстріляли у вівторок біля Брюховицького кладовища. Колишній губернатор Львівщини сидів у своєму припаркованому на узбіччі "Лексусі" — чекав знайомого. Поруч проїхав темно-червоний "Фольксваґен". Машина різко розвернулася, і з відкритого вікна пролунала автоматна черга. Із двох знайдених на місці ріжків один був порожній. У Сенчука випустили майже 30 куль.

Екс-губернатора вбили неподалік його дому в Брюховичах. Сюди він перебрався зі Львова три роки тому. На той час тут уже мешкав другий впливовий бізнесмен і політик — 51-річний Петро Димінський, який контролював нафтопереробний комплекс "Галичина", футбольний клуб "Карпати".

Останнім часом між Сенчуком і Димінським не було ніяких стосунків

До 2004 року Сенчук і Димінський дружили. Після помаранчевої революції їхні дороги розійшлися. Сенчук підтримав "нашоукраїнського" кандидата на посаду губернатора Петра Олійника — заклятого ворога Димінського. Тоді як останній зробив ставку на "Батьківщину" Юлії Тимошенко й голову облради  Михайла Сендака. Переміг Олійник, але справжня боротьба тільки починалася. Крапку мали поставити наступні вибори — до парламенту і обласної ради. Кажуть, останнім часом між Сенчуком і Димінським не було ніяких стосунків — ні добрих, ні поганих.

Ще одна версія — суто бізнесова. На заводі "Сільмаш" зійшлися інтереси Сенчука й колишнього начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака.

Саме про "Сільмаш" Сенчук мав говорити з адвокатом Володимиром Косенком, на якого чекав у машині біля Брюховичів.

Як бізнесмен Степан Сенчук відбувся завдяки колишній "Сільгосптехніці", що згодом переросла у "Львівагрореммашпостач". Він створив цілу бізнес-імперію. У ній працювали хлібокомбінати, зернопереробні підприємства, облрибгосп, мережа "Домашніх магазинів". Сенчук збирав найкращих фахівців і завозив на підприємства найсучаснішу техніку. Йому все вдавалося. Фірми міцно стояли на ногах. А наймогутнішою структурою стала корпорація "Еколан".

Зі Львова у Брюховичі Сенчук перебрався вже після губернаторства. Тут він щоранку гуляв із собакою, приймав друзів, любив сам поратися на кухні. Прекрасно готував смажену рибу й печеного з родзинками індика. Особливо любив приймати дітей з онуками.

Синів екс-губернатор не балував грошима, зате вчив їх заробляти й дотримувати слова. Його старший син Віктор наглядав за сімейним бізнесом на Волині. Молодший — Сергій — після юрфаку університету залишився у Львові й допомагав батькові.

Синів екс-губернатор не балував грошима

Дружина Сенчука Людмила мала свій магазин і кафе біля Галицького базару. Пізніше керувала кількома фірмами з "Еколану".

З дружиною Сенчук часто подорожував, у вихідні любив посидіти в ресторані, ніби старався надолужити за молоді роки, які всі віддав роботі.

Рішучий, наполегливий і різкий — таким запам"ятався покійний найближчим друзям. Він не претендував на високі посади в "Народному союзі "Наша Україна", хоча вкладав кошти в розбудову партії, а перед тим у президентську кампанію Віктора Ющенка.

Сенчук мріяв перебратися до Києва. Кажуть, після виборів сподівався отримати міністерський портфель. Але йому порадили поки "посидіти в тіні".

1955 — народився в місті Прокоф"євськ Кемеровської області (Росія) в родині репресованих
1972 — вступив до Львівського сільгоспінституту
1977 — працює інженером на агропідприємствах
1993 — гендиректор ДП "Львівагрореммашпостач"
1997 — заступник голови Львівської облдержадміністрації
1998 — голова обласної ради
1999 — 2001 — губернатор Львівщини

Резонансні вбивства на Львівщині
2000, 13 травня. Застрелено екс-президента ФК "Карпати" власника МП "Шерол" Романа Гірника, коли той під"їхав на машині до власного будинку. Злочин не розкрито.
2001, 22 жовтня. Убито керівника концерну "Світанок" Богдана Опірського. Перед тим як вистрелити в свою жертву, вбивця запитав: "Ти — Опірський?" Злочин не розкрито.
2002, 19 жовтня. Убито директора львівського ринку "Південний" Володимира Семенюка. З восьми куль три поцілили в серце. Злочин не розкрито.

×