"У катлєті одна цибуля і хліб"

 

Пообідали в кафе трьох найбільших залізничних вокзалів області. Порівнювали ціни та сервіс.

Опівдні на головному вокзалі Львова у залі очікування людно. На вітрині одного з кафетеріїв викладені курячі стегенця, смажена риба, сосиски, яйця. На прилавках позаду — пляшки з алкоголем. Замовляю картопляне пюре з котлетою, салат, суп і компот.

— Дєвушка, суп у нас только "Мивина", — каже продавщиця. На грудях має бейдж "Олена Володимирівна". — Запариться за мінутку. Пюре тоже "Мівіна". Візьміть краще пиріжок з картоплею до котлети.

За пиріжок з картоплею, котлету, два маленькі огірки, суп у склянці та чай віддаю 25 грн. Їжу продавець викладає в пластмасову тарілку, дає таку ж виделку. Друкує чек. У залі очікування під стелею літають два голуби. Під одним зі столів сидить сірий кіт. Дехто із пасажирів кидає йому курячі чи риб'ячі кістки. Стаю за столиком біля вусаня у чорній куртці. Той їсть смажене стегно курки з хлібом.

— Ти би катлєту не брала, а лучче курку чи хека, — радить. — В катлєті одна цибуля і хліб.

Суп у пластмасовій склянці від пива пахне куркою. Пиріжок пересмажений, зате всередині багато картоплі. Найсмачніші солоні огірки. До мого столу підходить літня огрядна жінка у порваному пальті, голову закутала брудною хусткою. Просить залишити щось поїсти. Віддаю свій чай.

До залізничної станції Красне Буського району електричкою зі Львова їхати годину. Тут зупиняються швидкісні потяги з Одеси, Дніпропетровська, Москви та інших міст. На вокзалі два кафе. Їжу подають лише в одному.

— Маємо борщик, грибну юшку та курячий бульйон з млинцем, — каже бармен. Меню в закладі немає.

Замовляю бульйон і два шматки хліба. На друге беру картопляне пюре з м'ясною котлетою. Порція — 12 грн. У холодильнику на вітрині виставили три салати — з домашнього сиру, олів'є та оселедець під шубою. Запитую, коли їх готували.

— Вчора ввечері. Та ви не хвилюйтеся, салати у нас дешеві, — у скляну салатницю кладе олів'є, ставить на електронні ваги. — Бачите, на 4 гривні 45 копійок.

Замовляю і чай. За все плачу 24,75 грн. З 30 грн дає решту 5 грн. Копійок не має. Сідаю за стіл біля барної стійки. В олів'є забагато зеленого горошку та квашеного огірка. Майже немає ковбаси, без яйця. У бульйоні поряд з кропом плаває маленька чорна мушка. Віддає кислим. Від неодноразового підігрівання млинець присох. М'ясо солодкувате. Картопля — без масла. Усередині котлети — шматок лушпиння цибулі.

Кафетерій стрийського залізничного вокзалу розташований у кутку одного із залів. Огороджений дерев'яною решіткою. Чекаю продавщицю 15 хв. і йду до кафе "Кондитерська" за кілька метрів від вокзалу.

Замовляю грибну юшку та картопляне пюре, котлету, моркву по-корейськи, два шматочки хліба і компот. Прошу видати чек.

— Тобі який компот? Такий, як дітям у садочку наливають? — усміхається продавщиця. — У нас такого немає, тільки соки, кава, чай. А чеки ми даємо лише на алкоголь. У нас єдиний податок.

Плачу 28 грн. Їжу подає у пластмасових тарілках, виделка та ложка залізні. Тарілка з картоплею тріснута, щілина розлазиться. Грибна юшка — це спагеті з приправою "Мівіна", залиті гарячою водою. Пюре рідке, із солодкуватим присмаком, наче перемерзла картопля. За хвилину жінка приносить чек на 18 грн, виписаний від руки. Прошу 10 повернути. Продавщиця перераховує усе.

— То я помилилася, — виправляє "одиницю" на "двійку".

×