Секонд-хенд проник в Україну через Волинь, коли 1989 року до СРСР почали везти "гуманітарку" дітям-чорнобильцям. Відтоді тисячі жителів прикордонної області стали торгувати уживаним одягом.
Луцьк зажив слави західноукраїнського "гуманітарного клондайку". У місті є близько десятка перевалочних баз і базарчиків, від яких тхне дезінфекційним розчином. Торгують як просто неба, так і в спеціалізованих магазинах на околицях міста. Є й напівлегальні перекупники — які продають секонд удома.
32-річний Петро Кравчук уважає себе елітою продавців уживаних речей, бо має клієнтів серед місцевого бомонду. Кравчук — законспірований торговець на дому. Його двокімнатна квартира схожа на такий склад — одна кімната до стелі забита поліетиленовими тюками з гуманітаркою.
— Не встиг розпакувати — вчора тільки повернувся з товаром із Німеччини, — каже господар. — Нас називають "домушниками", бо продаємо вдома. Маю солідну клієнтуру, яка соромиться "світитися" на базарі. А тут їх ніхто не бачить. Ходять клерки з облдержадміністрації та мерії, лікарі, учителі. Є кілька місцевих красунь. Шукають справжню "фірму". Товар якісний і порівняно новий. Звісно, дорожчий за базарний секонд, але дешевший, ніж новий одяг.
Стильні шкірянки або дублянки у Володі йдуть по 250–300 грн, німецький костюм — по 50–70, оригінальні джинси "Ле Вайс" — від 150. Років десять тому мав ліпший виторг, але рекет притиснув. У ті роки саме через непомірні побори з гуманітарників у Луцьку вбили одного з кримінальних авторитетів.
Найчисельніша армія торгівців секонд-хендом стоїть просто неба на Центральному ринку міста. У наметовому містечку з напівзотлілими розкладачками завжди гамірно.
— Хто маєчку купіт — деньжатку слупіт, — зазивають торговки. — Купуй ночнушку — на заздрість коханці.
Ціни копійчані. Торг кипить за будь-якої погоди аж до смеркання. Частенько дешевий одяг роздають задарма. Покупці чубляться, щоб отримати річ на дурняк.
Мешканка Луцька, багатодітна Олена Гапанюк, 38 років, базар вважає спасінням для родини. На ринку торгує сім років і з того годує сім"ю.
Купуй ночнушку — на заздрість коханці
— Я реалізатор, працюю на господиню, — перебирає товар Олена. — Однак про цей бізнес знаю більше, ніж вона.
Поношені речі привозять на ринок у поліетиленових тюках переважно з Німеччини й Італії. Кіло гуманітарки коштує не більше долара. Щоправда, є спеціальні оптові бази, де ціни ще нижчі. Торгують товаром двох категорій — сортованим й оригінальним.
— У мене все сортоване, — каже Олена. — Тобто якісне. Цей імпорт не йде у жодне порівняння з турецьким чи китайським. Товар дешевий, джинси продаю по 20 гривень, модні піджаки — по 10–15, краватки — взагалі по гривні. Є трохи взуття, але попит надзвичайно низький. Через тиждень-другий ці туфлі "просять їсти" або стирається підошва. Чоловічі мешти віддаю за 5–7 гривень, жіночі чоботи — за 15–20. Маю на цьому десять відсотків від виручки.
Заробіток в Олени — щонайменше 500 грн на місяць. Часом безплатно перепадають деякі речі.
— Я вже повністю вдягла чоловіка і п"ятьох дітей, — каже вона.
Торгувати секонд-хендом зручно. Законодавство не передбачає відповідальності продавців за неякісний уживаний товар. Придбав брак — нарікай на себе.
Щаслива куртка
Багато продавців секонду обережно ставляться до носіння одягу, яким самі ж торгують. Якщо за чистотою речей більш-менш наглядає санстанція, то визначити енергетичну наповненість товару практично неможливо.
— Кожна одіж, рушник чи взуття, ніби губка, всмоктує в себе енергетику власника, — розповідає біоенергетик лучанин Олександр Мельник, 47 років. — Тому покупець уживаних речей наражається на ризик перебрати на себе цю енергію. Скажімо, ходить чоловік у костюмі, а йому так недобре, незручно, постійно потрапляє у халепи. Але буває й навпаки. Моя донька таємно від мене купила на гуманітарці джинсову куртку. До того ходила сірою мишкою, а тепер заміж збирається.
3 
1
Коментарі