"У нас кругом таке твориться, де не глянь, — каже Параска Рубаняк, 61 рік, із райцентру Верховина на Івано-Франківщині. — Усе робить на користь тих, хто заплатить".
Уже п"ять років за свою прибудинкову територію судиться сім"я Рубаняк. Кажуть, 2003-го сусід Дмитро Зітиняк приватизував спільну територію, а тепер захопив половину їхніх сараїв.
— Ми тут живемо із 1975-го, через кілька років прийшов сусід і став будуватися. У нас уже були і стайні, і будинок, — каже 60-річний Іван Рубаняк. — Тепер він забрав спільне та ще й половину нашого. До того всього ще й у суд подав, бо ми зі свого обійстя не хочемо забирати прибудови.
Рубаняки чотири роки тому подавали заяву на приватизацію прибудинкової території. Їхнє клопотання відхилили. Через кілька місяців ту ж землю дозволили приватизувати сусідові. Рубаняки змушені були продати корову та всю свійську птицю — ніде було тримати господарку. Іван Рубаняк каже, йому неодноразово погрожували.
— Приходжу до голови, та й говорю про свої проблеми, а він мені: "ходи-ходи, ти мені ще доходишся", — каже Іван. — А Зітиняк жінці сказав, якщо ще раз згортатиме сніг зі свого сараю на його землю, зарубає її сокирою.
У 54-річного Романа Ілітича схожа проблема. Його квартира у центрі Верховини в будинку на чотири сім"ї. Там він живе майже 30 років. Після того, як один із господарів продав свою частку, сусід поверхом нижче приватизував свою, куплену хату та спільний під"їзд. Роман каже, сусід заборонив ходити через нього. Тепер, аби дістатися до своїх кімнат, Ілітичеві доводиться зі своєю родиною на другий поверх лізти через вікно.
— Це все робилось у селищній раді, дозвіл дали, от і приватизували. Мені кажуть, аби я собі прохід до хати зробив через веранду, — обурюється Роман Ілітич.
Кіцнак Микола, 56 років, живе зі своєю дочкою в старій хаті. Постійно ходили дорогою через сусідський город. Тепер їх туди не пускають. Сусідка хоче приватизувати ділянку. Ходити та їздити машиною Миколі заборонила. Іншого входу до хати немає.
— Була ще дорога кругом, але там їздити голова заборонив, мовляв, розсипчаста територія, ходити не можна, бо може буди зсув на хати, — бідкається Кіцнак.
Чоловік звертався до архітектури та прокуратури. Йому відповіли, що заїзд має бути, але куди саме, має вирішити голова.
— То не моя компетенція, я нічого не вирішую, — кричить 60-річний Іван Сумарук, голова Верховинської селищної ради. — Усе вирішує сесія, я ні при чому. Ми самоуправством не займаємося.
У районній адміністрації верховинцям пообіцяли розібратися. Сказали, скличуть комісію. Поки ніхто до людей не приходив.
Сотка верховинської землі коштує приблизно 2 тис. грн.
2 
1
Коментарі