Національний університет "Львівська політехніка" посів четверте місце серед 240 українських вищих навчальних закладів за результатами загальнонаціонального рейтингу "Компас". Перше — серед 42 університетів західного регіону.
— Для рейтингу опитували випускників, роботодавців. У Львові дуже розвинуті комп'ютерна галузь та інформаційні технології. Керівники більшості таких фірм — випускники "політехніки". Запрошують на роботу студентів третього-четвертого курсів. На початках випускники отримують по 2-3 тисячі доларів. Один з них, який два чи три роки тому отримав диплом, є офіційним представником фірми "Майкрософт" в Україні, — розповідає ректор університету Юрій Бобало, 67 років.
Зустрічаємося в його робочому кабінеті після засідання ректорату. Сідаємо на м'який диван поряд із низьким журнальним столиком у кутку біля вхідних дверей. Над робочим столом висить портрет Віктора Януковича. На столі — миска з великодніми писанками. Збоку стоїть годинник, щопівгодини вибиває час. У старовинному комоді виставлені позолочені статуетки.
Ви говорите про затребувані спеціальності. А як бути з інженерами-зварювальниками, механіками?
— Із кожним роком їх готуємо все менше. У Львові немає підприємств, що потребували б зварювальників. Закрили завод автонавантажувачів, автобусний, конвеєрний. Таких спеціалістів просять з Одеси, Миколаєва, Херсона. Пропонують хорошу зарплату, забезпечують житлом. Думаєте, їдуть? Не хочуть.
На раді ректорів ви зазначили, що кожного року знання вступників усе гірші. Причина цього — зовнішнє незалежне оцінювання.
— Рівень середньої освіти падає на очах. Маємо Український центр оцінювання якості освіти. Що та кого він оцінює? Якість освіти середньої школи — ні. Знання випускників шкіл — ні. Діти перестають ходити у 10-11 клас, бігають до репетиторів. Вивчають лише ті предмети, з яких складають тестування. Репетитор насправді не навчає, а дресирує. Перед тестуванням каже: "Тут є ще такий момент — вгадування. Думай, яка з відповідей найближче до правильної, і вгадуй".
Наприкінці вересня перевіряємо знання першокурсників. Позаторік брали тих, хто прийшов із сертифікатом з англійської мови. Із 2000 студентів лише 55 склали наш іспит на "відмінно". Близько 400 отримали "четвірки" та "трійки", решта — "двійки". Три тижні студентам першого курсу робимо начитку по середній школі. Без неї не зможуть засвоїти спецпредмети. Торік майже 700 студентів довелося відрахувати.
Зараховуємо студентку на факультет будівництва. Уже видали наказ, а вона забирає документи. Питаємо, чому? Каже, її прийняли в медуніверситет. Коли я вчився на радіотехнічному, всі у групі хотіли стати радистами. Тепер ідуть, куди беруть.
Зовнішнє незалежне оцінювання вводили для зменшення хабарництва при вступі. Допомогло?
— Трапляються люди, які обіцяють батькам вступника влаштувати їхню дитину. Ті дають гроші. Знаходить із десяток таких клієнтів. З них щонайменше троє поступить. Іншим повертає кошти.
Із початком сесії в коридорах корпусів з'являються хлопці, які обіцяють будь-кому скласти будь-який іспит. Ми ввели напіввоєнізовану охорону, та вони знаходять студентів за межами вишу. Ціла група на такому попалася. Хлопець зідзвонився зі старостою, зібрав кошти і пропав.
На мою електронну пошту прийшов лист від першокурсниці: "Готуюся до здачі сесії. Знаю, якщо не заплачу, то мені "п'ятірку" не поставлять. Допоможіть, будь ласка". Відписав, що мене такі питання дуже турбують, запросив на особистий прийом. Вона, звісно, не прийшла. Після сесії отримав від неї повідомлення: "Дуже дякую за допомогу. Я отримала "п'ятірку".
Щороку прощаємося з двома-чотирма викладачами. В одного у заліковій відомості взагалі не було "трійок". У групі провели ректорський контроль. Знання не відповідали оцінкам. Викладача звільнили.
Найбільше заяв подають на економічні спеціальності. Цього року щось змінилося?
— Економіка залишається на першому місці. Також популярні юриспруденція та комп'ютерні науки. Третій рік маємо інститут права та психології. Готуємо правознавців, які ближче до технічних спеціальностей. Те саме з журналістами. На перших курсах пояснюємо їм, що таке виробництво, зварювання, механіка. Великий наплив на геодезію. З'явилися нові напрямки, пов'язані з оцінкою ґрунтів. Більше стали цікавитиcя архітектурою, будівництвом.
Звідки більше вступників: із сіл чи міст?
— Із сіл — не більше 15 відсотків. У містах більше молоді. У нас гірські райони не мають пільг. Думаю, це пов'язано з працевлаштуванням. Можливо, пільги при вступі дають при умові, якщо випускник із дипломом вчителя чи лікаря повернеться назад у районну школу чи лікарню. З нашими спеціальностями випускникам із Турківського району вдома нічого робити.
Чи усім вистачає місця у студентських гуртожитках?
— Студентам із 30-кілометрової зони, де є залізничний транспорт, відмовляємо в гуртожитку. Різко підвищили вимоги до студентів, які там живуть. Якщо когось зловили, що випиває чи не прибирає, виганяємо.
За часів Австрії ректора "Львівської політехніки" обирали щороку. Як вам така практика?
— До 1939 року тут навчалося не більше 300 студентів. Від ректора небагато залежало. Була вчена рада, що все вирішувала. 30 осіб збиралися в актовій залі. На стіні висів великий портрет Франца Йосифа. Оскільки імператор стоїть, то професура не могла сидіти. Викладачі були солідного віку, то всі засідання відбувалися швидко, бо важко було стояти. Зараз 36 тисяч студентів, сім тисяч працівників, 14 гуртожитків, майже 30 корпусів. За рік навіть не вникнеш у всі проблеми. Із ректором укладають контракт на сім років.
5 студентів з п'яти опитаних у головному корпусі "Львівської політехніки" не знали, хто їхній ректор та де розташований його кабінет. Казали, для навчального процесу досить знати керівника інституту.
Юрій Бобало вступив до "політехніки" з другої спроби
40 років тому Юрій Бобало закінчив радіотехнічний факультет "Львівської політехніки". 8 червня планує йти на зустріч випускників.
— "Політехніка" — то мій дім. Коли не буду ректором, то просто тут працюватиму, — запевняє Юрій Бобало. — Закінчив сільську школу — Дунаївську в Перемишлянському районі. До університету вступив з другої спроби. Перший раз не пройшов за конкурсом. Рік працював, три роки служив в армії, тоді знову рік працював. 1968-го нарешті склав іспити. Моя дружина, син та донька також закінчили політехнічний. Син захистив кандидатську дисертацію. У вузі працює на чверть ставки. Він — серйозний програміст однієї ІТ-компанії. Донька закінчила економічний. Також захистила кандидатську, викладає. Спочатку працювала заввідділом на "Світочі", на "Ензимі", тоді вступила до аспірантури.
1 
1
Коментарі
1