Жителі села Шевченкове Долинського району на Івано-Франківщині забили на сполох. Річка Свіча за останні кілька років понад десять разів змінювала русло. Від гірської бистриці до найближчої хати не більш як 50 м. Під час повені 25 дворів можуть піти за водою.

— Ми з чоловіком боїмося вночі спати, — розповідає 46-річна Мирослава Пірко. — Отак лягаєш і не знаєш, де прокинешся. Як падають дощі, чергуємо, виходимо у двір дивитися, чи не пливе вода під хатою.

Через село прокладені газопроводи високого тиску Дружба та Уренгой–Помари–Ужгород, а також етиленопровід. Кілька десятків років тому територію з 25 дворами у радіусі 300 м назвали зоною відчуження. Тут заборонили зводити будівлі. Мешканцям мали виділити квартири або ділянки під забудову.

— Я малою була. Але мама розказувала, що ніхто  квартир не давав, тому всі залишилися жити у своїх хатах. А на карті нас узагалі не існує, — розповідає Марія Кобрин, 46 років.

Відстань від трубопроводів до крайньої хати близько 125 м. Територія, де розміщений газорозподільник, нічим не відгороджена. Люди випасають тут корів, діти купаються. Гірська річка Свіча протікає за 40 м. Під час минулорічного вересневого паводка відстань зменшувалася до 20 м.

— Якщо Свічу прорве на газорозподільник, вода все розтрощить, — продовжує жінка. — Слідом змете й етиленопровід, а це грозить екологічною катастрофою не лише Долинському району.

Селяни писали до місцевої влади. У квітні звернулися до президента. Однак в адміністрації відповіли, що цю проблему треба вирішувати на місцевому рівні.

— Нам відписують: "Будуть кошти — почнемо роботу!". Але не потрібні великі гроші. Достатньо дати бульдозер, сто літрів солярки й дозвіл від облводгоспу. За тиждень цю проблему можна вирішити, — зауважує 48-річний Ярослав Кобрин. — Усього-на-всього треба зробити насипи на річці, аби повернути Свічу в колишнє русло. Нашій владі до нас нема ніякого діла, а коли спохватяться, може бути пізно.

Шевченківська сільрада чекає державних грошей. Треба не менш як 700 тис. грн.

— Проблема не така нагальна, річка може й не зачепити труб, — каже сільський голова 57-річний Іван Чудик. — Має бути створена організація, яка цими роботами займеться.

Щодня водою вимиває по кільканадцять сантиметрів піщаного берега. Селяни не можуть заїхати на городи фірами. Та найбільше усіх лякає можливість липневої повені.

— З гір стікають потоки, й усе — в річку. Вода брудна й намулиста, тече з такою силою, що змітає все на своєму шляху. Навіть викорчовує дерева, — зітхає Мирослава Пірко. — До мого будинку залишилося якихось 50 метрів. Заступник начальника Долинської райдержадміністрації Петро Шкутяк, 28 років, каже, що у районі багато таких річок. Чиновники готують документи для укріплення їх берегів.

— Та все впирається в кошти, — розводить руками. — Держава виділить — будемо щось робити.

×