"На горищі можна ще дві кімнати зробити або поверх надбудувати"

 

Цегляний будинок за $58 тис. можна купити в селі Ставчани, 10 км від околиці Львова. Це найдорожча сільська одноповерхова хата, яку продають через газету "Ваш магазин". Оголошення висить на сайті два місяці. Прикріплені фотографії, є телефон власника. Домовляюся зустрітися вранці у п'ятницю. Він каже, що відвезе машиною показати дім.

— Дістатися у Ставчани легше, ніж на Сихів, — 30-річний Назар відкриває двері чорного "Форда Фієсти". — Хата мого діда, ветерана війни. Торік умер. Останнім часом із ним жила моя мама, доглядала його. Я в село рідко їздив. Маю двокімнатку у Львові. Дружина вдруге вагітна. От і вирішили розширити житлову площу. Продамо хату і квартиру, купимо трикімнатку. До особняка душа не лежить. Ми як планували із сім'єю переїхати в Ставчани, то зважили всі "за" і "проти". Треба би було ше одну машину купляти, бо старшого в садочок, із малим удома. А я й так рано виїжджаю на роботу, в торгівлі працюю.

Їдемо за місто вул. Городоцькою 15 хв., жодного затору. За постом ДАІ повертаємо ліворуч, минаємо село Оброшине. Дістаємося Ставчан. При в'їзді підприємство "Оліяр", яке розливає олію "Майола". За 10 років функціювання місцеві неодноразово скаржилися на сморід і відходи, які  воно скидає у річку.

— Чиста брехня, — Назар зменшує швидкість і відчиняє вікно. — Он понюхайте — ніц не воняє. І вода в колодязях файна. "Оліяр" торік школу побудував, тепер планує дитячий садок відновити. Чи в багатьох селах є нові автобусні зупинки, стадіон? А дорога — як ляля. Маршрутки до села курсують що 5 хвилин. Доїзд під саму хату.

За 50 м від "Оліяру" повертаємо з траси ліворуч. Їдемо вузькою дорогою вгору.

— Справа школа, — показує. — Зліва — сільрада. Церква на горбку. Усе є — магазин, амбулаторія.

Зупиняється біля сірої хати із зеленим дерев'яним парканом. Стежка  не протоптана. Назар іде першим, ногами відгрібає сніг.

— Блін, ворота примерзли, — стукає кулаком по залізному засуві, замок довго не відчиняється. — Найкраще хату літом дивитися. Тут так красиво, трава зелена, зара всьо снігом замело. Приватизовано 45 соток землі. За хатою можна став вирити і рибу розводити, річка поряд.

На фасаді будинку де-не-де видно тріщини. Вставлені пластикові вікна, броньовані двері. На подвір'ї ліворуч криниця, вкрита поржавілою бляхою, по праву руку — хлів. Біля нього розвалена собача будка.

— Зі стайні файний гараж вийде, — продовжує господар. За п'ятим разом добирає ключ до замка. — А будинок під шифером, цегляний, міцний, збудований 1983-го.

Заходить на веранду, струшує сніг на облуплену дерев'яну підлогу. В приміщенні холодно, пахне сирістю. Побілка потріскана. Із меблів — дзеркало, старий холодильник і стіл. Через вузький темний коридор проходимо в три кімнати. Вони розташовані по колу, з однієї потрапляєш у наступну. В кожній є розвалений диван або ліжко, сервант чи шафа, в кутку — кахляна піч. На стінах ікони у вишитих рушниках.

— Ну ви ж розумієте, що зразу сюда вселитися не вийде, — сміється, коли виходимо з інших дверей у коридор. — Треба провести воду, опалення. Туалету і ванни нема. Як мінімум 10 тисяч "зелених" треба вложити.

У коридорі відсуває важкі двері комори. За ними складені крісла, багато банок та каструль.

— Тут я планував зробити кухню. Пробити б звідси двері в кімнату, то там може бути їдальня. А на горищі можна ще дві кімнати зробити або поверх надбудувати. Пару місяців тому маклерів найняв, то вони влупили 70 тисяч за хату — ніхто б її за такі гроші не взяв. Сказав їм: "Бувайте здорові", — а сам подав оголошення в газету. За два місяці було кілька дзвінків. Перед Новим роком привозив старше подружжя. Дуже їм сподобалася хата, мають сина-будівельника. Казали, що підвести воду, тепло, поставити сантехніку можна за тиждень. Чекають, коли продасться хата у Львові, завдатку ніякого не лишали. Як надумаєтесь брати, пару тисяч спущу.

×