Після відставки колишній мічман Північного флоту Броніслав Клебан, 62 роки, захотів допомогти своїм землякам облаштувати рідне село. Спочатку взявся провести газ. Зібрав кошти, організував людей. І все вдалося. Потім зайнявся телефонізацією. Збудував з односельцями будинок для АТС.
До села Годині Мостиського району на Львівщині зручно їхати електричкою "Львів–Шегині". Туди від станції "Мостиська І" 20 хв. пішки. 320 невеликих будинків розтягнулися вздовж вузької вулиці.
Сільського голову Івана Шийку, 50 років, застала на робочому місці. Він запропонував одразу йти до Броніслава Клебана.
— Сьогодні п"ятниця. По обіді Броніслав піде на електричку, — каже, одягаючи куртку й кашкет. — Із дружиною Олександрою кожні вихідні до Львова їздить. Там живуть його сини. Клебан як справжній військовий — завжди в русі, не може сидіти без діла. Його дружина, росіянка, — надзвичайно добра жінка. Це вона намовила чоловіка допомагати селу. Я чув, як Олександра казала: "Бронеку, ти все життя віддав флотові, тепер зроби щось для села".
Ідемо вулицею. За огорожами з бляхи старі занедбані хати.
— У селі продається понад десять таких будинків, — каже голова. — Цього року кілька купили мешканці сусідніх сіл, де нема газу. Ставитимуть нові на місці розвалюх.
Невелика одноповерхова кам"яниця Клебанів огороджена дерев"яним парканом. Відчиняє двері стрункий сивий чоловік.
— Це і є наш господар, — каже Шийка.
Броніслав Клебан запрошує до хати.
— Санечко, — гукає дружину, — ходи, розкажеш, як ти зі мною мучишся, — сміється.
Сідаємо за стіл у маленькій кімнаті. Дружина Олександра, 62 роки, приносить чай та печиво.
— Знаєте, я дуже рада, що Бронек помагає селу, — Олександра добре говорить українською. — Лише прошу його трохи перепочити. Бо коли за газ воював, ночами спати не міг — думав, як можна зекономити. Аж схуд.
Знаєте, я тоді в азарт увійшов
Клебан 21 рік прослужив на Північному флоті. Жив у Сєвероморську, де й одружився з вихователькою Олександрою. 1983-го після демобілізації отримав квартиру у Львові, куди й переїхав разом із сім"єю.
22 роки працював оператором на "Львівтеплоенерго".
— Ми щотижня з дітьми приїжджали у Годині до батьків, — розказує він. — А останнім часом майже постійно в селі. Батько торік помер, якраз у день виборів, а мама з нами живе.
Іван Шийка каже, що родину Клебанів у селі поважають. Коли Броніслав 2002-го балотувався в депутати районної ради, за нього проголосувало майже 70% виборців.
— Звичайній людині важко достукатися до чиновницьких дверей, — розповідає Клебан. — Тому я й подався в депутати. Знаєте, набридло слухати людей, які щоразу, рвучись до влади, обіцяли золоті гори й нічого не робили.
Чоловік дістає з шухляди аркуш паперу з розписаною хронологією газифікації села.
— Ось бачите, — показує на перший запис, — на початку серпня ми створили газовий комітет. За місяць зібрали 79 тисяч — кожен двір здав по 1100 гривень. Хто не мав грошей — продавав худобу.
Тоді Клебан ще працював, тому взяв три відпустки за власний рахунок.
— Ми трохи схитрували, — пригадує мічман. — Напряму працювали з газовим управлінням, а керівництво району нічого про це не знало. Перед виборами залізниця виділила 25 тисяч гривень на проектну документацію, а коштом селян ми протягнули 1800 метрів газопроводу з сусідніх Рудників. Разом із трьома бригадами газовиків копали траншеї. По черзі готували обіди. За тиждень закопали трубу й повністю розрахувалися з газовою конторою.
Потому Броніслав прийшов до тодішнього голови Мостиської райадміністрації Романа Фольтовича.
— Голова здивувався. Почав видзвонювати головного інженера з газового управління, — пригадує мічман. — А коли переконався, що я кажу правду, потиснув руку і сказав: "Усім казатиму, щоб брали приклад із годинців".
Клебан домігся, аби на газифікацію Годині Львівська ОДА виділила 25 тис. грн, "Укрнафтогазвидобування" — 50 тис. Ще 270 тис. зібрали з селян.
— Уже на Покрову ми запалили газ, — розказує чоловік. — Провели практично за три місяці.
— А через рік мали нову телефонну лінію, — додає Іван Шийка. — І теж завдяки Клебанові. Він зібрав із селян по 900 гривень і разом із ними збудував приміщення для телефонної станції. Потому пішов до "Укртелекому". Коли їхній представник побачив будівлю, споруджену за євростандартами, одразу дав "добро" на підключення.
— Знаєте, я тоді в азарт увійшов, — усміхається Броніслав. — У нашому селі була станція на 100 номерів. Люди роками писали заяви, щоб відкрили нову.
Броніслав Броніславович каже: майже в кожній хаті у Годинях тепер є газ і тепла вода.
— У депутати ще підете? — запитую.
— Ні, я вже лишився того ровера, — сміється. — Що задумав зробити для людей — зробив. Тепер хай молоді працюють.
Батька Броніслава судили як "польського шпигуна"
Броніслав Клебан народився в Омській області Росії. Його батька, поляка за національністю, вивезли до Сибіру 1940-го — звинуватили у шпіонажі. Після двох років тюрми він влаштувався будівельником в Омську. Одружився з місцевою жителькою Оленою, яка народила йому двох синів — Анатолія та Броніслава.
— Батько дав мені своє ім"я, — розповідає Клебан. — Його саме на війну забирали — думав, що не повернеться. Тато воював у Польщі, а коли війна закінчилася, поїхав за нами. В селі тоді упівці господарювали. Казали, що прийдуть подивитися на маленьких "москальчат". Мама дуже переживала, а вони нам цукерки принесли.
2 
1
Коментарі