На автотрасі з Коломиї до Івано-Франківська за селом Черемхів місцеві цілий рік продають березові віники. Із листками — для лазні, сухі драпаки — для підмітання доріг.
— Пані! Купуйте мітлу, — припрошує молоденька жіночка у джинсах і тонкій плетеній кофтині, тільки-но виходжу з автобуса.
Біля неї кілька акуратно складених стосиків із драпаками та чотири кошики. Мале дівча з русявими кісками відразу простягає мені віник:
— Недорого — п"ять гривень за штуку. Мітла добра, березова, — прихвалює товар.
Щойно 31-річна Світлана Юркевич дізнається, що я не покупець, інтерес до мене згасає.
— Я не хочу, щоби моє прізвище згадувалося, — відмахується. — Я віруюча — сповідую віру євангельську. Ще хтось подума, що я на віниках роблю бізнес.
Відходить убік. Одягає стареньку куртку — дме пронизливий вітер.
— Який тут бізнес? Поки вистоїш, аби щось заробити, то вже ніц не хочеться. Зараз я вже загартована. А раніше ноги тут відморозила — тепер часто рани відкриваються. А ще й чотирирічну Віку із собою часто доводиться брати, бо в селі садка нема. З ким буде сидіти? Деколи няньку з нею лишаємо — по 15–20 гривень за це платимо. Старші діти до школи ходять. Катя до четвертого класу, Коля — до шостого.
Біля нас пригальмовують "жигулі". Молодий чоловік купує віник. Донька Світлани забирає в чоловіка п"ятірку і ховає до кишеньки засмальцьованої рожевої курточки.
Повертаючись із весілля, гості купили 15 віників
— П"ятнадцятий за сьогодні, — хвалиться. — Добре, що ниньки я сама. Якби конкуренти побачили, що по п"ять гривень продаю — не знаю, що би зробили. Вони ставлять шість гривень за драпак. А мене й так у селі не люблять. Кажуть: Якщо баптистка — то вже й не людина.
Світлана міцно пригортає дочку.
— Свої віники конкуренти вчора оптом поспродували. Ми з чоловіком якраз їздили до міста у Дім молитви. Зазвичай продаю 20–30 драпаків за день. Але буває, що й сотня розходиться. Найменше купують узимку. А найбільше якраз тепер, коли листя падає і треба на подвір"ї прибирати. У мене є постійні клієнти. Я їх по машинах упізнаю. Один із Івано-Франківська завжди купує великі партії — має магазин. Недавно замовив 300 штук.
Під"їжджає автобус, висипається з десяток людей. Від малого до великого біжать вибирати віники. Обдивляються, обмацують, торгуються. Діти тримають у руках кульки.
— Ви спеціально приїхали по віники? — запитую.
— Та ні. Ми з весілля, із Чернівців, — каже дебелий чоловік у білій сорочці.
— Побачили й вирішили затаритися, — поспішає втрутитися його 45-річна дружина Катерина Козова. — Ми візьмемо два — пригодяться. А самі ми аж із Мостиського району Львівській області.
Весільні гості купили 15 віників і два кошики.
Світлана каже, що торгує віниками вже дев"ять років.
— То біда нас змусила цим зайнятися. Ми люди небагаті, у селі роботи нема. Коли моїй старшій Каті ще й двох не було, у неї в легенях застрягла квасолина. Ми назичили грошей і зробили операцію. Треба було віддавати борги. У селі мітлами займалися вже кілька людей.
Раніше Світлана приходила на це місце щодня, багато віників продавала. Тепер за місяць із чоловіком виготовляє сотню–півтори драпаків і продає за кілька днів.
На "мерседесі" під"їжджають двоє молодиків. Запитують про віники для бані.
— Я їх рідко в"яжу, — пояснює жінка. — То сусіди мої на цьому спеціалізуються. Коштують так само — п"ять гривень — і на них цілий рік є попит. Круті беруть по п"ять–вісім віників, як їдуть у гори.
У віники для бані черемхівчани вплітають трави — звіробій, м"яту, ромашку.
— Якось причепилися до нас податківці, — згадує Світлана. — Кажуть, що ми тут порозводили тіньову економіку. Думають, ми гроші лопатами гребемо. У нас удома навіть меблів нормальних нема. Чоловік недавно купив "запорожця" за 200 доларів, а вони за тіньову економіку кажуть. Нам аби на хліб вистачало. Зараз збираємо гроші, щоби конвектор купити — в хаті нічим палити.
За півгодини нашої розмови Світлана встигла продати 25 віників.
У селі немає дитсадка
Село Черемхів розташоване за 22 км від Коломиї. Тут живуть 1590 осіб.
— У селі роботу знайти важко, — каже сільський голова Микола Тарасюк, 56 років. — Більшість жителів доїжджають на роботу до Коломиї та Івано-Франківська. Кілька сімей в"яжуть віники, а Василь Тарантюк плете вироби з лози. Добра сотня черемхівчан працює за кордоном. На території села розміщений великий туристичний комплекс "Лісова казка". Там навіть розводять гуцульських коней — таких більше ніде не знайдете. Є дев"ятирічна школа. Але дитсадка немає — закрили років зо п"ять тому,бо в селі стало мало дітей.
4 
1
Коментарі
1