Блокування Верховної Ради стало таким же звичним явищем, як і "мерседеси" та "бентлі" біля стін парламенту. Сьогодні політичні експерти переконані у штучності парламентської кризи. Проте ніхто з них не може дати чіткої відповіді, кому ж вигідна така криза. Хто з політиків та окремих партій виграє від дестабілізації роботи Верховної Ради?
З перших днів роботи парламенту сьомого скликання політична опозиція зарекомендувала себе рішучими діями. Проте з часом та рішучість дедалі більше почала нагадувати черговий виток "помаранчевого" популізму. Блокування Верховної Ради видається цинічною стратегією, основна суть якої полягає в постулаті "що гірше, то краще". Що це означає?
За останні три роки опозиція так і не спромоглася продемонструвати дієву політику. Опозиціонери не здатні пропонувати законопроекти, які стосувалися б вирішення економічних проблем держави. Якщо взяти деякі останні проекти законів політичної опозиції, то стає очевидною їхня нікчемність.
Чого тільки варта пропозиція всеукраїнського об'єднання "Свобода" — заборонити аборти. Напевно, Тягнибок та його побратими думають, що на сьогодні заборона абортів — найважливіше питання для українців. Якщо так, то громадянам нашої держави не потрібна така опозиція, яка протидіє не чинній владі, а перебуває в опозиції до кожного громадянина.
Ще одним законодавчим "перлом" опозиціонерів можна вважати їхні наміри зазначати національність у паспорті. Незрозуміло, чого таким чином хоче досягти опозиція. Наприклад, у Івана буде написано, що він українець, у Петра — росіянин, а у Веніаміна — єврей. І що з того? Яка суспільна, економічна чи культурна користь?
Але облишмо законодавчі дивацтва опозиціонерів і перейдімо до аналізу їхніх дій з блокування парламенту.
Перша помилка опозиції — вона недооцінила політичних супротивників. Блокування нічого не дасть. Це засвідчило виїзне засідання провладної більшості, на якому все одно були ухвалені законопроекти. А де в той час була опозиція? Та хто де! Хто в Раді, хто на барикаді, а хто й удома сидів або за кордоном перебував.
Актуальним залишається питання підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
— Криза в парламенті може справді не дати змоги ухвалити закони щодо євроінтеграції, — заявив днями голова представництва ЄС в Україні Ян Томбінський в ефірі каналу ICTV. Раніше аналогічні звернення робив єврокомісар з питань розширення і європейської політики сусідства Штефан Фюле.
Ну і ще одна заява з цього приводу — екс-голови Міністерства внутрішніх справ Юрія Луценка:
— Опозиція має робити те, що вона робить, — каже він телеканалу ТВі. — Передусім, не дати угробити парламент. Постійне блокування — це неправильно. Я планую зустрітися з опозицією і скажу їй одну річ. Вважаю, що опозиція має запропонувати "вікно толерантності".
Виходить так, що чинний глава держави Віктор Федорович Янукович зараз робить більше для підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, ніж політична опозиція. За усіма законами логіки має буде навпаки. Тож як розуміти дії опозиціонерів?
Аналітики схиляються до думки, що політична культура теперішніх опозиціонерів доволі низька. Крім того, стверджують експерти, в опозиції не існує ефективної стратегії. Вона роздроблена амбіціями опозиційних лідерів, їхньою жадібністю та суто егоїстичними інтересами. І найсумніше у всій цій ситуації те, що сьогоднішні лідери опозиції бояться лише одного — звільнення Юлії Тимошенко.
11 
1
Коментарі