Від села Пирятин Дубенського району на Рівненщині до хутора Підберезники — кілька кілометрів. Дорогу до нього вказують глибокі колії на снігу. Їх проклав всюдихід пожежної частини — витягував із заметів машину швидкої допомоги. Коли лікарі таки "прорвалися" до хутора, 29-річна Ія Бевз уже колихала новонародженого хлопчика. Та ще й якого — 4 кілограми 100 грамів!
— На машині ви туди не проїдете. "Швидка" застрягла, пожежна також ледь доїхала. Краще й не пробуйте, — каже жінка з двома повними відрами води на центральній вулиці Пирятина. — А те, що в неї синок народився, я знаю. Дякувати Богу, що все обійшлося. Звернете ось зараз із головної вулиці, а там просто до лісу. Побачите самі, куди далі.
Ми ледве долали дорогу до обійстя Бевзів. Снігу випало дуже багато, хутір — як острів серед білих полів.
На зустріч із навстіж відчинених дверей вийшов усміхнений батько — 34-річний Микола Бевз. Коли почув, що нам треба, занервував:
Дивлюся — а вона вже дитину
до грудей приклала
— А що ж я скажу? Маю тепер ще й синочка. І з дружиною, і з дитиною все добре. Так лікарі кажуть.
Хто ж пологи приймав, якщо до вас не дійти не доїхати? — запитую.
— Та все так швидко трапилося. Я тільки вийшов коней запряг у сани, а коли зайшов, щоб узяти щось підкласти, дивлюся — а вона вже дитину до грудей приклала. Минуло хвилин п"ятнадцять, не більше.
"Швидку" ви викликали?
— Ну, викликали. Але вона не доїхала, застрягла в заметі. То я назустріч лікарям також на санях виїхав.
Серед ночі на санях лікарів везли?
— Віз — а що робити було? Приїхали лікарка Валентина Григорчук та фельдшер Степан Сірко. Дитинку обдивилися. Усе зробили, що треба. Вже потім лікарка зі свого мобільного подзвонила рятувальникам, щоб вони приїхали та витягли "швидку" і дорогу хоч якось розчистили.
А що — мобільний тут "тягне"? — цікавлюся.
— "Тягне" (сміється). Бачите он того величезного горбака? Ото на нього потрібно дертися. Лікарка аж туди піднімалася, щоб пожежників викликати. Вони ЗІЛом приїхали. Забрали дружину з сином та довезли до "швидкої". Лікарі сказали, що хлопчик — богатир!
Доки ми спілкуємося на подвір"ї, крізь віконні шибки визирають усміхнені дитячі личка. Врешті, малі не витримують і вибігають на поріг, одне — ледь не голяка, у величезних татових чоботях,.
— Ото старша — Олена — п"ятикласниця, молодша — Юлія — в другому, а найменшенькому Денису тільки два з половиною роки.
А до школи як добираються?
— Мушу щодня на санях відвозити та привозити.
Хочуть ходити до школи?
— Ходити хочуть, але вранці не добудишся.
А скільки до найближчої крамниці?
— Кілька кілометрів. А нащо нам ті крамниці? Усе своє! Хіба хліба купити часом. Та й то? Що там купувати, коли грошей немає. Ми з дружиною не працюємо. Вона за дітьми доглядає, я по господарству пораюся. Коників двох маємо, корівку. Усе, що потрібно, самі вирощуємо.
Уже вирішили, як назвати сина?
— Та не думали? Може, Валентином назвемо. Я їх на Валентина додому забрав. На день кохання, — опускаючи голову, ховає усмішку під вусами.
7 
35413
Коментарі