51-річний художник Йосип Бартош із міста Мукачеве Закарпатської області першим в Україні взяв у оренду замок. Фортеця XV ст. Сент-Мікловш розташована в селищі Чинадійово Мукачівського району.
Із Бартошем зустрічаємося на автобусній зупинці в Чинадійові. Художник веде до фортеці. Сірі стіни замку облуплені, віконні рами на другому поверсі — почорнілі. Заходимо до середини. Складаю парасолю, але вона вистрибує з рук.
— Почалося, — усміхається Бартош.
Каже, що в замку справді трапляються дивні речі.
— Торік тут проходив концерт, — розповідає. — Дівчата з хору переодягалися на другому поверсі. Одна з них загубила золотий перстень. Ми все перевернули з ніг на голову — нічого не знайшли. Шукали й наступного дня. Через два дні дівча приходить до мене. Просить піти в замок. Каже, їй приснився сон, де шукати колечко. Я усміхнувся, бо думав жартує. Коли ми прийшли, одразу підійшла до того місця, яке ми сто разів перевіряли, і підняла перстень.
Розпитую про інші містичні випадки.
— Я не можу про них розповідати, — каже. — Маю на це вагомі причини. Але запевняю вас, що тут справді бувають дива.
Замок Сент-Мікловш Йосип Бартош орендує із 2001-го.
Замок потрібно реставрувати, він перехилився набік
— Вирішив урятувати від руйнації, — пояснює. — 1450 року фортецю як бойове укріплення почала будувати графська сім"я Перені. Добудовували графи Телегді. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Франц ІІ Ракоці, графи Шенборни. Із 1944-го замок був сільрадою, військовою частиною, в"язницею, складом. Коли я почав збирати документи, ніхто ще не знав, як триває процедура оренди замку. Із мене сміялися і в сільській, і в районній радах, але підписали. Оформив оренду, як руїни замку, тому нічого державі не плачу.
Перші кошти на відбудову виділило Міністерство культури Угорщини.
— Мене знали як художника. Дали мільйон форинтів — приблизно 5 тисяч доларів, як гуманітарку, — продовжує. — Поклали з жінкою Танею за ці гроші дах. Інше робимо за власні кошти.
Через замок в Йосипа Бартоша були проблеми.
— Одна організація домовилася з іншою, щоб нам виділили дерево, а між собою вони не розрахувалися. Люди прийшли до мене й кажуть, або плати, або сідай і веземо тебе в ліс. Прив"яжемо до дерева. Слава Богу, все обійшлося. Тепер сподіваємося на допомогу графа Перені — нащадка тих Перені, які будували замок. Він дипломат, представник Угорщини у Євросоюзі. 8 тисяч гривень пообіцяла районна влада.
Заходимо до просторого приміщення на першому поверсі. У замку 13 кімнат.
— Тут — музей кельтської культури, — розповідає. — Ці скіфські куколки чоловіка й жінки, монета ІІ століття до нашої ери — із власної колекції, — показує на мініатюрні експонати під склом. — Усю колекцію привезу сюди, коли встановлю сигналізацію.
Навпроти — столик зі старовинними книгами.
— Це із власної бібліотеки графа Шенборна, — каже. — Коли його сім"я йшла із замку, люди порозтягали все, що могли. Тепер повернули. Ось, книжки 1902, 1893, 1885, 1800 років. А це — перше видання Жуль Верна старонімецькою.
Заходимо до сусідньої кімнати. На стінах — картини художників, які приїздили на пленер із зарубіжних країн.
— Коли ми зняли штукатурку, яку наклали військові, стіни були чорні, закопчені від старовинних ламп, — розповідає Бартош. — Хотіли лишити їх у такому вигляді. Але нам сказали: "Нєа. Оскільки це перший замок, який дали в оренду, мусите зробити його гарно". Ми зробили красиво. А угорські спеціалісти прийшли, подивилися й кажуть: "О-о, хлопці. Ви нарушили усі умови реставрації пам"яток, прийняті Євросоюзом". Ми не мали права використовувати цемент, а тільки глину, вапно та яйця. Як це робили в ХV столітті. Але хто нам дасть стільки яєць? Підрахували, що тільки на дві кімнати потрібен каміон яєць. Та добре, що ми врятували замок від повної руйнації.
Щоби повністю відреставрувати фортецю, потрібно 1,3 млн євро. На другому поверсі Йосип Бартош планує облаштувати зали для камерної музики та офіційних зустрічей.
— Я вже звертався до всіх фондів, які лише існують. Навіть до Австралії писав. Постійно беру участь у міжнародних грантах. Але марно, — бідкається. — Замок потрібно негайно реставрувати, бо він уже перехилився набік. А ще більша біда — природоохоронна зона. Колишні замкові 10 гектарів тепер у власності автопідприємства.
3 
1
Коментарі
1