53-річний Микола Панчук у своєму фермерському господарстві "Атлант" у селі Великий Дорошів на Жовківщині вирощує смородину, печериці, зерно, рибу, відгодовує свиней, страусів, фазанів. Якось він прийшов додому і сказав дружині Ользі: скоро в нас буде свій газ із гною. Вона навіть не засумнівалася — чоловік що задумає, то доведе до кінця.
Основним заняттям фермера є вирощування смородини. Кущі так розрослися, що Панчук не знає, куди дівати ягоди. Вирішив їх сушити. Але не використовувати для цього дороге державне паливо, а добути газ самому — з біологічних відходів.
— Тут немає нічого нового, — каже Микола. — У Японії ще 200 років тому біогаз виробляли у кожному дворі. А десь років сім-вісім тому я гостював у сільського голови, тут, на Львівщині. У невеличкому контейнері він робив газ тільки для своєї домівки. Щоправда, мусив постійно палити плитку, аби вигоряли надлишки. Бо коли випускав його в повітря, скаржилися сусіди — біогаз має запах тухлих яєць. Так пахне сірководень.
Довелося тимчасово зупинити видобуток — не можу використати паливо повністю
Панчук повів мене у простору цегляну будівлю. Дах її зроблений зі скла. Посередині під невеликим кутом прилаштовані дві величезні цистерни. Питаю, де газова установка?
— Так он же вона, — вказує рукою на цистерни господар.
Видобування біогазу — проста, як борщ, процедура. Потрібен якийсь герметичний резервуар, у даному разі — дві цистерни. У резервуар заливається гній або будь-які органічні відходи. При сприятливій температурі 25–30 градусів 16 кубічних метрів гною виробляють три-п"ять кубометрів газу щогодини. Цей процес триває впродовж місяця, після чого цистерни треба "перезаправити" гноєм.
Якщо нашвидкуруч порахувати, то виходить, що дві цистерни Панчука можуть виготовити за сприятливих обставин в середньому до трьох тисяч кубометрів газу на місяць. Порівнявши його з вартістю російського газу, економія виходить близько тисячі гривень щомісяця.
— Я випробовував установку літом. Газ якісний і його багато. Довелося навіть тимчасово зупинити видобуток, бо без розгалуження труб по всьому господарству не можу використати паливо повністю, — хвалиться господар.
Газу має вистачити для дому, для господарки. Надлишки генеруватиму в електроенергію
У майбутньому Панчук хоче вкрити скляний дах чорною плівкою, пофарбувати в чорний колір цистерни — щоб "притягували" сонячне проміння. Прилаштує фільтр, який вбиратиме у себе смердючий сірководень. Аби "домашнє родовище" функціонувало і в мороз, частиною газу обігріватимуть кімнатку із цистернами.
— Щодо вартості такої установки, то найбільше коштують цистерни, решта — дурниці. Добутого газу має вистачити для дому, для господарки, ще й залишиться. Надлишки генеруватиму в електроенергію. Отже, матиму власний газ та електрику. Воду вже давно тягнемо із власної водонапірної башти, — розповідає Панчук.
Заступник губернатора області з питань АПК 50-річний Іван Стефанишин каже, що, на жаль, такі люди, як Микола, сьогодні сприймаються суспільством як диваки:
— Аби спробувати перевести на альтернативні види палива бодай село, потрібна комплексна підтримка держави. Такі люди, як Микола, економлять подвійно. По-перше, свої кошти, по-друге — природні ресурси держави. Якщо говорити загалом про альтернативні види палива, то за місяць-два на них перейти нереально. Люди думають, що це відразу дуже зекономить гроші. Але дешевого нічого не буває, — каже він.
Ріпак та спирт — ще одна альтернатива
Для здешевлення бензину багато країн використовують залишки виробництва спитру. Наприклад, у Бразилії мало не всі автомобілі їздять на спирту.
Збагачений киснем етиловий спирт готовий постачати Золочівський спиртовий завод. Проте нафтопереробні комплекси ще не готові використовувати цю сировину у виробництві.
До дизпалива можна додавати й кілька відсотків ріпакової олії. Фермери кажуть, що ріпакову олію стане вигідно виготовляти, коли ціна на солярку доросте до $1 за літр.
Спирт і ріпакова олія роблять нафтопродукти біологічно чистішими.
3 
1
Коментарі
1