Найбільше скарг на неякісну ковбасу на Львівщині зареєстровано в 2004 році — як тільки в Україну прийшли нові технології приготування ковбас. Кілька років тому м"ясники почали масово використовувати у виробництві фосфоровмісні речовини.
Найчастіше покупці жалілися на відсутність у ковбасі смаку, запаху, а також на закінчення терміну придатності продукту. Рідше — на розварювання ковбаси і забарвлення води під час варіння.
— З того часу якість ковбаси не погіршилася, але і не покращилася, — вважає Катерина Поремська, 51 рік, спеціаліст лабораторії харчування управління захисту прав споживачів у Львівській області. — Два роки тому почалося активне використання у виробництві ковбас речовин, що містять фосфор. Вони роблять ковбасу сухою та цупкою на дотик.
Також значно збільшився вміст вологи у продукті. При нормі вологості 65% виробники доводять її до 80%. До ковбас почали додавати перемелену на порошок сою, свинячі шкірки, манку, рис і різні смакові порошки й барвники.
Ситуація зміниться, коли запровадять новий закон про м"ясо і м"ясні вироби. Одна з вимог цього закону — ковбаса вищого ґатунку не має містити жодних добавок. Кожне підприємство змушене буде затверджувати документи на технологію виробництва. Однак рецепт ковбаси, як і тепер, залишиться комерційною таємницею.
"ГПУ" намагалася потрапити на одне з ковбасних підприємств або принаймні отримати у виробничників коментарі щодо якості ковбаси. Але кожен телефонний дзвінок закінчувався однаково — відмовою або довгими гудками. У Львові, де ще десяток років тому було мало не сотня ковбасних цехів, наразі не вдавалося знайти жодного.
Один із виробників таки відгукнувся, але відреагував на пропозицію про екскурсію специфічно.
— Я можу вам касєту показати, а їхати до нас не дозволяю, — відповів Володимир Баран, директор одного з найпопулярніших у Львові ковбасних виробників "Родинні ковбаски".
В уславленому ковбасним виробництвом селі Куликів на Львівщині слухавку взяв якийсь будівельник:
Виробляти якісну ковбасу нині стало невигідно
— Та тут вже давно не роблять ніякої ковбаси, — сказав чоловік. — Всьо розпалося. В селі люди нелегально тим займаються — роблять ковбаси по хатах. Вудять їх у бочках на подвір"ї, а потім продають.
Ще один дзвінок був до невеликого львівського підприємства "Кулінари". Виявилося, що виробництво ковбаси тут припинили ще п"ять років тому.
— Виробляти якісну ковбасу нині стало невигідно: задорого виходить. А робити якусь гидоту ми не хотіли, — пояснив господар.
На питання, куди ж поділися всі ті підприємства, якими ще донедавна аж кишів Львів, колишній ковбасник відповів коротко: пішли у підпілля.
Щось подібне я почула від знайомого м"ясника зі 40-річним стажем. Той розповів, що "підпільні" виробники знають безліч способів, як зробити так, щоб ковбасний бізнес з найменшими затратами приносив прибуток. Один з них такий:
— Із Голландії або Бразилії нелегально привозять по 20–100 тонн неякісної яловичини. Тут її перемелюють з усякими спеціями — і готово. Часто додають сою. Щодо туалетного паперу, який нібито теж додають до ковбас, то я особисто не знаю таких випадків. Думаю, це просто вигадки.
Досвідчений ковбасник також наголосив, що, коли купуєш ковбасу, варто до неї принюхуватися. Має пахнути лише м"ясом і нічим іншим. І ще: добра ковбаса ніколи не буде дешевою.
Після кількагодинних пошуків нарешті вдалося знайти виробників, які були готові показати, як робиться ковбаса. Це ПП "Роман" (стрийські ковбаси), ТзОВ "Ковельські ковбаси" з Волині та підприємство "Росана" (рогатинські ковбаси). Ми поїхали до найближчого Рогатина на Франківщині.
Ще за 100 м до м"ясокомбінату чувся голосний свинячий виск — розпочинали забій. Триває він кілька годин. За цей час забивають 100–300 свиней. Їх вигодовують за два кілометри звідси, на фермі. П"ятимісячне порося має приблизно 100 кг ваги.
На підприємстві працює близько 200 осіб. Одні ріжуть, другі коптять, треті пакують. В окремому цеху м"ясо перемелюють на фарш, додаючи стільки всіляких спецій, що складається враження, начебто фарш димить. Далі фарш напускають у довжелезні прозорі кишки, а кілька жінок вправно перекручують їх на невеличкі відрізки. Так робляться сосиски, сардельки, варені ковбаси.
У сусідньому цеху ковбасні вироби варять і коптять. Із величезних металевих камер, де температура сягає 50 градусів, виривався запахущий дим. Для копчення використовують стружку дуба і бука. За один захід готують 40–70 кг ковбас.
Щодня з рогатинського м"ясокомбінату вивозяться тонни продуктів. Найдорожчою ковбасою фірми "Росана" є салямі: 40–45 грн.
Я переконалася, що рогатинські ковбаси пахнуть справжнім м"ясом. Але до цього виробника й претензій немає. Про своїх недобросовісних конкурентів рогатинці воліють мовчати:
— Себе ми рекламуємо, а про інших ви самі знаєте, що покупці думають, — кажуть ковбасники з іронічною посмішкою.
Найкращі експерти — коти
Марія Кондратюк, 48 років, працює продавцем продуктового магазину на вул. Патона вже понад чотири роки. Вона продає і ковбасу: московську, куликівську, львівську, дрогобицьку, докторську, сосиски, сардельки. Каже, що найбільше львів"яни купують куликівську по 19 грн 50 коп. На питання, чи знає пані Марія, що в Куликові давно немає ковбасного заводу, вона якось знітилася:
— Ну і шо? Кому не подобається, той нехай не бере. Всі знають, які нині нездалі ковбаси. Але ми такі, що до всього звикнемо.
Продавець порадила купувати лише "з дорожчих" ковбас. А щоб сумніви розвіялися, то треба трохи поекспериментувати. Варену ковбасу найкраще посмажити. Якщо не розлазиться на сковороді, то її ще можна їсти. А копчену запропонувати котові.
— Маєте вдома кота? От і дайте йому кожної ковбаски по кусочку. Коти ніколи не їдять неякісної ковбаси.
Остерігайтесь жовтого сала
Щоб застерегти від підробок, Катерина Поремська з управління захисту прав споживача радить не купувати ковбаси дешевшої, аніж саме м"ясо, що коштує 20–26 грн/кг.
— Якщо купуєте ковбасу, яку не можна скуштувати, то придивіться до неї. На розрізі не повинно бути хрящів, блискучого сухожилля і сала жовтого забарвлення. Також раджу більше довіряти виробникам із Західної України, а не зі Сходу чи імпортним.
2 
1
Коментарі