У Богородчанах на Івано-Франківщині з травня 2004 року працює єдине в Україні підприємство з виготовлення дубових бочок для вина. Французи в нього вже закупили їх сотню.
Торік на виноробській виставці в місті Мерсо у французькій провінції Бургундія вино з богородчанської бочки приватного підприємства "Олпол" визнали найкращим.
— Французи переконані, що пили вино зі своєї бочки, — каже дорогою до цеху директор "Олполу" Ярема Поворозник, 51 рік.
Чоловік приїхав на роботу на власному темно-синьому "Опелі", вбраний у чорну сорочку й темні штани.
— Ми не зізналися, що то український товар — інакше бочку ніхто не взяв би, — сміється. — На європейському ринку нас, чесно кажучи, не чекають.
— Бракує вітчизняних замовників? — запитую.
— Українці замовляють мало. Недавно Білогірський винний завод узяв п"ятдесят, Болград і Шабо — по кілька, на випробування. Нові бочки дуже дорогі: у Росії, Франції, Болгарії їх продають по 700 євро. А наші дешевші — по 300. Щоби напій набув аромату, деякі винороби беруть кілька дубових дощечок і кидають їх у вино. Але це нічого не дає — вино робить бочка, як кажуть французи.
У Богородчанах виготовляють по 50 бочок щомісяця. Місячний оборот підприємства — близько 100 тис. євро. За словами директора, щоби відкрити таке виробництво, потрібно не менше мільйона євро. "Олпол" таких коштів не вкладало. Підприємство відкрили на базі колишнього бондарного заводу, який випускав діжки для засолювання. Лінію для виготовлення винних бочок взяли в лізинг у французів. Мають також пилораму — ріжуть колоди на замовлення.
Технологічна лінія дозволяє "Олполу" виготовляти бочки ємністю 50–600 л. Але найбільша, що її зробили на "Олполі", — на 280 л. Найпопулярніші типи бочок — "Бордо" (225 л) і "Бургунд" (228 л).
Ми не зізналися, що то український товар — інакше бочку ніхто не взяв би
Перед цехом купки дощок, привезених з Рівненщини.
— Це дубова клепка — з неї й виготовляють бочки, — пояснює Ярема Поворозник. — А це — зайві дубильні речовини, які вимиваються з клепки під час дощів, — показує на чорні калюжі під ногами. — Дошки лежать просто неба — миються дощами і гріються на сонечку. Тоді вино при контакті з такою дошкою буде смачним і ніжним.
У великому цеху гудуть верстати — дубові колоди розрізають на дошки. Дзвенять ковадла — бондарі молотками клепають залізні обручі. Технолог виробництва Василь Полагній, 77 років, руками натягує обручі на невелику діжку на широкій чавунній підставці — "шайбі".
— Це я роблю під квіти — один бізнесмен замовив собі для особняка, — пояснює пан Василь. — Коштує недорого — 150 гривень.
Під індивідуальне замовлення бондарі роблять діжки для саун — по 1200 грн.
— З бочкою треба добре поморочитися, — бондар підходить до штабеля дощок і бере першу-ліпшу. — Спочатку розколоти колоду — дуже обережно, не пошкоджуючи довгих волокон дуба. Бачите, яка гладенька? — широкою долонею проводить по вигині. — Я все життя бондарюю. Перше то вручну робили, а тепер спеціальним різаком колють, — показує на верстат із гострим "зубом".
За машиною працює вусатий парубок.
— На клепку йде зо 20 відсотків розколотого "кругляка", решта — відходи, — продовжує Василь Полагній. — Потім дошку півгодини обпалюють. Для білих вин слабше, для червоних — сильніше. Тоді такі запахи чути — теплого хліба, підсмаженої скоринки, кави, ванілі. Потім то все вбере вино. А я на "шайбі" підбиваю днище, складаю дошки торцем, підганяю одну до другої й набиваю обручі. Певно, з тисячу вже збив.
— У нову бочку біле вино наливають одразу, а червоне — за кілька місяців після її виготовлення, — додає Ярема Поворозник. — А знаєте, що треба, аби вино з бочки було справді смачним? Хороший дуб. Від того, в якому регіоні росте дерево, залежить і якість напою. Ми купуємо дуби з волинських, вінницьких і чернівецьких лісів. Тамтешні дуби мають м"який ванільний запах. Інші нам не підходять.
2 
1
Коментарі
1