28 лютого колишній глава Української греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар з нагоди свого 80-річчя зустрівся із 200 студентами 30 українських вишів. У Міжнародному виставковому центрі в Києві вони розмовляли 3 години. Перед тим глава церкви Святослав Шевчук, 42 роки, править святкову службу в храмі УГКЦ на Лівому березі Дніпра. Любомир Гузар слухає сидячи на стільці без спинки так, що чорна сутана закриває ніжки стільця. На голові у нього чорна низенька циліндрична шапка-комелавка з червоним верхом.
По завершенні служби процесія іде до виходу. На ганку Гузар мружиться від сонячного світла. Він кілька років майже не бачить — розрізняє тільки світло і темряву. Окуляри носить, бо звик до них змалку. Сідає на переднє сидіння чорного Фольксвагена. За кермом у рясі брат Андрій, особистий секретар і помічник владики. Машина їде 50 метрів до виставкового центру. Він схожий на великий амбар, на 1 поверсі відбуваються виставки рукоділля, городини, ювелірних виробів. На 2 поверсі накриті кількадесят круглих столиків. Хлопці в костюмах і білих сорочках пропускають запрошених.
"Слава Ісусу", - вітаються з відвідувачами . На кожному столику стоїть по три таці. На одній 12 пиріжків із вишнею, яблуком і капустою. На іншій 12 шоколадних, фруктових і бісквітних тістечок. На третій виноград "дамські пальчики", великий червоний "кардинал", очищені мандарини і порізані банани. З напоїв узвар і апельсиновий сік у скляних графинах. Кожному гостю на його тарілку поклали по трюфелю, до якого причеплені маленьке фото Гузара і цитати з Біблії.
"Сьогодні ваш день, владико. Таке ясне сонце", - каже Святослав Шевчук і відкидається на спинку стільця в чохлі з білої тканини.
"Зараз вам дітки квіти даруватимуть, - шепоче ювілярові організатор зустрічі Володимир Мальчин. - Отут, з правого боку."
Хлопчик простягає владиці соняшник. Той намацує дитячу ручку, тисне її. Трьом хлопчикам і двом дівчаткам, які дарують квіти, дякує, кожному окремо. Студенти наливають собі сік, намагаючись не стукати графинами об стіл. Святослав Шевчук присуває Блаженнішому мікрофон.
Співачка зі Львова Софія Федина співає коломийку про дитинство, батьківську хату і щасливих батьків.
"Сердечно дякую за пісню, - каже владика. - Але вона не цілком відповідає спогадам з мого дитинства. У Львові ми жили на вулиці Тарнавській, майже на кінці міста. Сьогодні це мікрорайон Сихів, а тоді то було перше село. У вересні 1939 року за три городи від нашої хати впала бомба. На щастя, не вибухнула, бо було б нас там всіх змело."
На сцену виходить племінниця владики 59-річна Марія Рипан сидить за столиком поруч із сестрою Веронікою, русявою жінкою років 40 у чернечій рясі. Вона допомагає Блаженнішому в побуті та лікує його — має медичну освіту.
"Вуйко такий недбалий до одягу, — шепоче Вероніці. - Ото зараз ви про нього дбаєте, одягаєте, то ще нормально виглядає. А раніше весь одяг пороздає, а сам в одній свитині ходить. Ми з бабцею не знали, як його привчити вдягатися. Вітер крізь діри свистів, а йому було байдуже."
"Може, вам напитися щось дати, Ваше Блаженство? Є узвар, є сік, є водичка", - пошепки пропонує Гузару Святослав Шевчук.
"Ні, дуже дякую, пізніше, може трошки", — відмовляється той.
По закінченні зустрічі 200 студентів збираються на сцені — чекають на Блаженнішого, щоб з ним сфотографуватися.
"Ви мене попровадите, брате?"- питається Гузар у Мальчина.
"Так, давайте руку, обережно, не зачепіться, тут стільці... - веде той владику до вікна. - О, тепер ходіть вільно, Ваше блаженство. Всі вас уже чекають."
Гузар сідає на стілець, біля нього - Святослав Шевчук. Студенти стають біля них у 4 ряди. Передні присідають навпочіпки. Марія Рипан стає на коліна.
3 
79692
Коментарі
1