"Вовк вбиває, щоб вижити. Кремль – заради забави": РФ посилюватиме тиск

Рада міністрів закордонних справ країн-членів Європейського Союзу дійсно розглядала санкції проти Росії через отруєння Навального. Вирішила, що має відбутись цей візит.

Паралельно у світі продовжувалось будівництво "Північного потоку-2". Сполучені Штати очолив новий президент. Протистояння між цивілізованим світом і Росією загострювалось. Саме у цей момент Жозеп Боррель відвідав Москву. Але зміст візиту носив ще минулорічний характер. Інформаційно це виглядає дивно. Почали говорити про дипломатичну поразку ЄС. Росія свідомо розкручує це і додає перцю.

Паралельно з візитом Борреля відбулася телефонна розмова Байдена з Путіним. За її підсумками, через три дні, стало відомо, що Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь продовжили. Тобто порядок денний у світі зараз виглядає наче вінегрет. Важко прогнозувати, чи будуть нові санкції.

Євросоюз прагне стабільності, консенсусу між країнами та мирних відповідей. Росія ж навпаки хоче розвалити ЄС як першого конкурента. Намагається сегментувати його. Для Путіна Євросоюз – кістка в горлі. Кремль працює напряму з владою багатьох європейських країн. Деякі з них вже піддалися. Наприклад, Італія, Словаччина, Угорщина, Чехія. Ледь утримується Польща. Партія "Альтернатива для Німеччини" (націоналістична та право-популістська. - Gazeta.ua) цілком може створити уряд. Це російський план.

Контакти між нинішнім керівництвом нашої країни та європейськими лідерами мінімізувалися. Україна почала об'єктизовуватися. Це дуже небезпечно. На щастя, за старою пам'яттю канцлер Німеччини Ангела Меркель і французький президента Еммануаль Макрон ще згадують Україну й Донбас зокрема. Але нас намагаються повністю повернути в рамки ОБСЄ. Там немає механізмів для вирішення наших проблем.

Маємо зараз кілька соломинок, які можуть зарадити. Перша – шведи, які почали головувати в ОБСЄ. Друга - Варшава та Вільнюс. Тобто "Люблінський трикутник". Це - можливість через об'єднані зусиль викрикнути свою позицію, донести її. Третя соломинка - Вашингтон. Але там нинішня українська влада має надати переконливі аргументи, щоб домогтись підтримки. Їхнім джерелом має бути не тільки Київ, а й Варшава, Вільнюс. Треба залучати й інші країни. Просто так Європейська спільнота не воюватиме за Україну. Макрон під час виступу на відкритті офісу Атлантичної ради задавався питанням: що таке НАТО? Це смішно й сумно. Показує всю складність ситуації у світі.

Добудує цей газопровід. На скільки використовуватиме його – інше питання. Ми поки маємо ліміт часу, щоб підготуватися. Можемо лаяти Трампа скільки завгодно. Але він був носієм республіканської ідеології та механізмів. Його однопартійці сказали, що треба зупинити будівництво. Штати витрачали на це гроші й сили. Розуміли, що потім зможуть заробити. Демократи словесно можуть зайняти найжорсткішу позицію. Але не усвідомлюють, як на цьому отримати прибуток. Не варто покладати на нову американську адміністрацію великих надій. Байден - президента США, а не України. Важливу роль у світі грає капітал. Якщо йому вигідно будувати якийсь проєкт, він робитиме це. Продовження договору про скорочення наступальних озброєнь і відновлення будівництва газогону для мене зрозумілий збіг.

Стосунки між Вашингтоном і Москвою ускладнюватимуться. Але якими б вони не були, Міжнародна космічна станція все одно літає навколо Землі. Тож контакти продовжуватимуться. Між офісом Путіна та овальним кабінетом завжди є прямий зв'язок. Америка легко повернулася до Паризької кліматичної угоди. Але повернутися до ядерної програми стосовно Ірану без Росії неможливо. У словах Макрона "що таке НАТО" сидить проблема Туреччини. На території цієї країни, в Ізмірі, - один з ключових командних пунктів Альянсу. Дружні стосунки між Туреччиною та Росією багато кого у Вашингтоні насторожують.

Китай залишиться головним конкурентом Америки. Росія ним не стане. Республіканці при владі були лобістами оборонно-промислового комплексу. Демократи будуть нарощувати соціальні видатки. Повернеться цілий ряд програм, які потребуватимуть ресурсів. Тож не варто так однозначно говорити про отримання летальної зброї від США. Одна справа – поставити нові Hummer у Європу, а використані відправити в Україну. Інша – надати нові зенітно-ракетні комплекси.

Маємо якомога більше уваги приділяти своїй оборонній промисловості. Можемо сподіватись на допомогу. Але порятунок залежить від нас самих та наших ресурсів. Вашингтон та Брюссель допомагатимуть настільки, наскільки ми самі вкладатимемось в оборону та реформи.

Зараз відбувається ряд заходів у форматі Україна-ЄС. У всіх проєктних документах продовження співпраці пов'язують зі змінами всередині нашої держави. Мова про протистояння олігархату, корупції, продовження реформ в оборонному комплексі, децентралізація. Таких позицій більше десятка. Україна повинна докласти зусилля. На жаль, діючі очільники країни не йдуть цим шляхом. Працюють у ролі пожежної команди. Просто гасять суспільне невдоволення.

У Конституції України є 34-та стаття. Громадяни мають право поширювати та збирати будь-яку інформацію. Але там ще є частина друга. З мотивів національної безпеки й територіальної цілісності можуть бути законні обмеження. Але закону про механізм накладання санкцій немає. Президент, як гарант Конституції, може на власний розсуд тлумачити цю норму. Тож дії Зеленського законні.

Проте ця історія викрила інституційні проблеми. Одночасно почали імпортувати електроенергію з РФ і заблокували проросійські канали. Цими питаннями займаються різні органи – уряд та Офіс президента. У нас хибна модель організації влади. Це проглядається всюди. Наприклад, за Конституцією уряд управляє майном, але чомусь президент призначає очільника Укроборонпрому. Через це виникають протиріччя на рівні прийняття рішень.

Максимум, що може зробити Кремль - організувати розмову між Медведєвим та Медведчуком. Путін дав зрозуміти, що це не його царське діло розбиратись з цими каналами. А Медведчук багато співпрацював по бізнесу з Медведєвим. На жаль, не він один серед українців. Ні Тарас Козак, проти якого власне і ввели санкції, ні Путін, не висловився щодо цих санкції. Натомість заява від Медведєва була. Отже тепер це сфера його відповідальності.

Це припинення вогню виглядає карикатурно. Війна не може завершитися подібним шляхом. Окупована територія межує з Росією. Вона відіграє роль гніту для Криму. Поки він палає, РФ точно не віддасть півострів.

Наслідком придністровського сценарію було б те, що суспільство повністю забуло про війну. Цього не може бути. Це наша трагедія номер один. Вовк вбиває, щоб вижити. Кремль – заради забави.

Донбас досі є вибухонебезпечним для України. Накопичених за ці роки ресурсів може вистачити, щоб нанести сильний удар нашій державі. Інформаційно це будуть 1-й та 2-й армійські корпуси, сформовані з місцевих. Але у Хатині (вбивство мирних мешканців у білоруському селищі 22 березня 1943 року. - Gazeta.ua) діяли не тільки німецькі частини. В усіх айнзацгрупах було подвійне командування: німець та радянський офіцери. На Донбасі так само. Нинішня кремлівська воєнщина набуває нацистського характеру ставлення до народів. Знущається над українцями й кримськими татарами. Ми в жодному разі не можемо погоджуватись на щось типу структурування звільнення полонених. Мовляв, кримських татар і українців окремо. Це дасть ворогу можливість ще більше розділити нас за етнічною ознакою. Кремль не дозволить заморозити війну на Донбасі. Рупором Путіна давно є Жириновський. Він казав: "Горит Киргизстан, Белорусь. Наша задача – что бы горело по всему периметру". Вони будуть підпалювати. Нагірний Карабах є доказом цього. Росія завела туди миротворців і отримала контроль над регіоном.

Я спокійний щодо подій у Тристоронній контактній групі. Звідти не може бути ніякого реального результату. Турбує те, що через поведінку Києва відбувається деморалізація армії та позбавлення уваги до оборонно-промислового комплексу. Наполягаю, що створення боєздатної армії та розвиток замкнутого оборонно-промислового комплексу важливі не тільки для безпеки держави. Можуть стати драйвером нашої економіки, створити робочі місця, забезпечити надходження до бюджету. З початком війни Укроборонпром отримав імпульс для розвитку та колосальні контракти. На це треба робити ставку. Хоч на шостому році війни, але все ж таки з'явився прем'єр з питань обороно-промислового комплексу. Певні зміни проходять в Укроборонпромі. Маємо бути готові до того, що противник посилюватиме тиск.

Рішення про цю платформу ухвалили на початку 2017 року. Воно не було реалізоване, адже всі розуміли проблемність формату. Одразу виникає питання, чи запрошувати Росію? Якщо ні – який сенс у цих переговорах. Українська влада допустила ряд стратегічних помилок. Запускали цей формат без координації з західними партнерами. Варто було б обговорити це з Вашингтоном, Брюсселем, Парижем, Берліном. Зеленський днями публічно запросив Байдена доєднатися до Нормандського формату. Так не робиться. Про подібне варто говорити заздалегідь. На Банковій розуміли: якщо піднімуть тему Кримської платформи в розмові з Меркель чи Макроном, отримують негативну відповідь. Мовляв, мучимося у Нормандії, а тепер ще й будемо у рамках Кримської платформи. Тему півострова зачіпають і в рамках Тристоронньої контактної групи, і в "нормандській четвірці". У нас є майданчики для обговорення цих питань. Немає сенсу створювати ще один.

Давно треба було внести відповідні зміни до Кримінального кодексу. Розділити злочини осіб, які вчиняються на окупованій території. Там є колаборанти, зрадники, кримінальні злочинці. За взірець можна взяти статут Римського трибуналу. З 5-ї по 15-ту статтю там перераховані злочини, чітко розписані, які з них не підпадають під амністію. В українській практиці використовується поняття "зрада батьківщині". Але не може бути 3 мільйони зрадників. За наслідками Другої світової війни судили тільки тих, хто приймав рішення та віддавав накази. Треба розмежувати їх від тих, хто під тиском вчиняв якісь дії. Хто пішов у армію так званих ЛДНР під примусом, а хто - добровільно. Але, не увівши в дію Закон про правовий режим воєнного стану, застосовувати ці норми дуже важко. Зараз знаходимось у стані Операції об'єднаних сил. Це відбивається на правовій стороні.

Максимально намагатись зберегти клуб друзів. Постійно підтримувати зв'язок з партнерами. Спілкуватись телефоном, онлайн з Берліном, Парижем, Вашингтоном, якщо немає можливості особисто. Це гарантуватиме, що після зміни влади ці країни не вийдуть з колії переговорного процесу. У міжнародних стосунках постійні контакти, діалог, набагато важливіші, ніж публічні саміти та формати. Адже є моменти, коли немає рішення. Треба чекати. Використати час для зміцнення армії, оборони, міжнародних контактів, інституційної спроможності. Іноді виграний час і є рішенням проблеми.

Усі російські бунтарі були походженням з України. Навальний також має українське коріння. Але, окрім бунту, вони нічого не змінили в РФ. Це ментально інший світ. Київські князі, не дивлячись на родинні зв'язки, ніколи не могли побували стосунки з Залісськими. Так само і зараз Україна не зможе сформувати з президентом Навальним прийнятні для нас стосунки. Не варто сподіватись, що політика Росії зміниться кардинально з приходом нової людини у Кремль. Добро потребує підтримки, зло - самовідновлюється. Росія – імперія зла. Вона була, є і буде. Можемо на чолі ставити різних людей, але природа цієї держави не зміниться. Якщо Навальний захоче це зробити, його чекатиме доля Бориса Годунова (під час боротьби за владу раптово помер. Така ж сама участь вже за рік спіткала і його сина. - Gazeta.ua). Але він є умовною торпедою, які варто періодично запускати у борт цього есмінця. Щоб там зчинявся ґвалт і не було часу стріляти по Мінську, Києву, Нур-Султану, Бешкеку.