Великі справи майже ніколи не починаються з гучних заяв та багатомільйонних інвестицій. Найчастіше вони починаються з вольового рішення та впевненої спроби зробити трохи краще, ніж учора. Історія Володимира Ольховського — серійного підприємця та бізнес-стратега — приклад саме такого шляху: від локальних проєктів в регіонах до масштабних бізнесів із залученням міжнародних партнерів.
Пане Володимире, ви маєте доволі нетипову для українського підприємця потрійну освіту. Чи можете ви оцінити її вплив на вашу професійну діяльність?
Не пам'ятаю автора, але ще зі школи добре пам'ятаю саму фразу: "Найкращі інвестиції — це інвестиції в знання", бо для великих справ самого лише ентузіазму недостатньо. Я навчався в Національному університеті внутрішніх справ і паралельно в Харківському національному економіко-правовому університеті, а згодом здобув науковий ступінь магістра в НАДУ при Президентові України. Найцінніше, що я отримав за роки навчання, — вміння мислити системно. У бізнесі це критично — особливо коли йдеться про міжнародну торгівлю чи франчайзинг.
Ваш перший бізнес — роздрібна торгівля одягом. Чому саме мода?
У 2008 році я побачив, що український ринок готовий до якісних монобрендових форматів. Відчув, що на це з'явився попит, і вирішив діяти. Тоді я відкрив партнерський магазин Reporter у Криму, який, до речі, був одним з перших у регіоні. Далі була робота з локальними брендами, зокрема розвиток мережі Must Have на півострові. А трохи згодом, коли набив руку, — співпраця з міжнародними гравцями фешн-ринку. У 2011 році ми відкрили монобрендовий магазин Nike у Севастополі. І саме це стало моїм першим досвідом роботи з міжнародним брендом і жорсткими стандартами операційного менеджменту. У 2012 році я відкрив перший магазин польського бренду Diverse, а з 2013 по 2021 рік займався масштабуванням мережі Top Secret по всій країні. Це було, здається, більш ніж дюжина магазинів в ключових українських містах.
Це навчило мене адаптації. Новачки думають, що франчайзинг — це просто копіювання моделі. Але це ілюзія. Насправді франчайзинг — це детальне налаштування існуючої моделі під локальний ринок.
Згодом ви різко змінюєте напрям і опиняєтесь в аграрному бізнесі. Доволі неочікувано.
Я не сприймав це як різку зміну, радше — як логічне розширення. Україна має величезний аграрний потенціал, це всім відомий факт. Але якщо придивитись більш детально, можна побачити, що ми як країна часто програємо на теренах міжнародного аграрного ринку. Це відбувається не через якість продукту, а через відсутність сучасних технологій, грамотно побудованої логістики та системного експорту.
Зараз вашу компанію Agaia називають одним з флагманів агроекспорту. Як вам вдалося цього досягти?
Ми почали з базового для нашого регіону продукту — цибулі. Масштабувалися — і доволі швидко стали найбільшим виробником цибулі на півдні України, контролюючи близько 35% ринку. Ми впровадили системи клімат-контролю зберігання врожаю і зменшили втрати продукції на 20%. З 2015 по 2020 роки наш експорт зріс на 15%. Це відбулось завдяки партнерським контрактам з іспанськими, турецькими та грецькими компаніями.
Паралельно ми активно розбудовували дистрибуцію з національними ритейлерами, такими як АТБ, "Сільпо" та "Фуршет". Це забезпечило нам зростання доходів на чверть протягом трьох років. До речі, саме в цей період підхід до керування процесами став "видимим" не лише для партнерів: у 2020 році Agaia отримала статус "Вибір країни" (Top Ukrainian Award 2020).
Але найбільшим новатором ви стали у переробці волоських горіхів.
Бачу, ви готувались до інтерв'ю (посміхається — прим. ред). Так, це один з тих проєктів, якими я особливо пишаюся. Завдяки придбаній сучасній лінії бельгійського виробництва ми впровадили лазерне сортування. Таким чином нам вдалося досягти суттєвого зменшити витрати на персонал та підвищити якість сортувального процесу. В результаті наш продукт став конкурентним на глобальному ринку.
У 2021 році ваш управлінський та технологічний вектор отримав одразу кілька незалежних підтверджень. Розкажіть про це, будь ласка.
Першою була нагорода Ukrainian Business Award (UBA): мене було відзначено як Entrepreneur of the Year 2021 — за стратегічне бачення, інноваційність та ефективне управління, що підтримало розвиток агробізнесу й міжнародну експансію. Трохи згодом експертна комісія конкурсу "Знак Якості Україна" назвала мене підприємцем року в агробізнесі та дистрибуції. У тому ж таки 2021 році мене запросили до складу журі міжнародної премії Brand of the Year International Award. Такі запрошення зазвичай отримують люди, яким довіряють оцінку не "упаковки", а реальної сили бренду: його стратегії, ідентичності, інноваційності, впливу на ринок і репутаційної стійкості.
Після агробізнесу — ресторанний франчайзинг. Знову доволі різка зміна бізнес-напрямку. Але ви, напевно, знов спростуєте цю "різкість".
У 2017 році ми заснували мережу Papa Grill, в якій я зайняв позицію операційного директора. Чому? Ну-бо побачив можливість створити просту, зрозумілу й прибуткову модель, яку можна швидко масштабувати. Ми розробили систему франчайзингу, яка дозволила розростись до більш ніж сотні локацій. Франшиза ставала прибутковою вже через чотири місяці після відкриття. Направду це крутий показник для HoReCa.
Ми оптимізували логістику, зменшивши операційні витрати на 15% і підвищивши прибутковість на 10%. Впровадили цифрову систему управління запасами, це ще мінус 15% витрат. Для мене операційний менеджмент — про дрібниці, які вирішують. Диявол у деталях, як-то кажуть.
Прогнози — річ невдячна, але наостанок не можемо не запитати вас про головне бачення на найближчі роки.
Мій план простий: продовжити будувати бізнеси, які інтегрують Україну у глобальну економіку не як постачальника, а як партнера. Саме в цьому я бачу майбутнє не лише для своїх проєктів, а й для багатьох інших вітчизняних бізнесів. І до речі, згадав, то був Франклін. Автором цитати про те, що найкращі інвестиції — це інвестиції в знання, був Бенджамін Франклін.
2 
79692
Коментарі