600 жителям колишнього робітничого селища льонозаводу Ріпки-1 поблизу райцентру Ріпки на Чернігівщині другий тиждень питну воду возять молоковозами. Через сезонну зупинку льонозаводу на його території не працює водозабірна свердловина. А з нею й місцевий водогін.
О 19.00 на вулиці збирається натовп людей із відрами та бідонами. Чекають на молоковоз із водою. Таке водопостачання керівництво райдержадміністрації налагодило після того, як жителі вибрали всю воду в колодязях.
35-річна Інна Гавриленко запрошує до своєї квартири у двоповерхівці. Показує 40-літровий бідон води на кухні.
— Якщо збираємося прати, чіпляю на руль 40-літровий бідон і йду за кілометр до колодязя. Або на залізничну станцію, — розповідає жінка. — Бо колодязі поблизу вже повичерпували. Господарі лаються, що самим немає води. Тиждень тому на три дні включали водогін. Вода спочатку полилася рижа, як помідори в банці, — показує. — Потім із крана почали випадати какашки.
Із картонною папкою в руках заходить подруга Інни 33-річна Ірина Мальковець.
— Два роки тому, як народила дитину, серед зими ходила з бідоном за кілометр до колодязя, — каже. — Принесу ту воду, вимию дитину. Потім у тій воді постіраю, а тоді в ній миюся сама.
Жінка дістає з папки листи до влади та відповіді на них.
— Уперше колективного листа до голови облдержадміністрації написали в грудні 2005-го, — показує папери Мальковець. — У березні 2006-го запрацював льонозавод. Воду, хоч і неякісну, пустили. 2007-го хотіли збудувати окрему свердловину з водонапірною баштою та новий водогін. Проклали 300 метрів поліетиленової труби, купили стару водонапірну башту, забетонували під неї площадку. Спробували прочистити стару безхозну свердловину неподалік, але не вдалося.
Жителі селища ведуть подивитися підвал гуртожитку. Він повністю затоплений нечистотами. Через діряві водопровідні труби, що там розташовані, до водогону потрапляють фекалії.
Пенсіонери Довбенки, біля хати яких є власний колодязь, скаржаться, що за іншими жителями самі не встигають набрати води.
— Встаю о п"ятій ранку, — каже Віра Довбенко, 66 років. — Зразу до колодязя, а там відро вже глину черпає. Люди в чотири приїдуть машинами — по п"ять бідонів води набирають. Моєму чоловікові 72 роки, ледь-ледь ходить із ціпком. Куди ми підемо по воду? А корова чотири відра вип"є.
Льонозавод подавав до квартир технічну воду. За неї жителі Ріпок-1 ніколи не платили.
— Будемо будувати окрему селищну свердловину за рахунок субвенції з обласного бюджету, — розповідає виконувачка обов"язків голови Ріпкинської райдержадміністрації Римма Олексенко, 38 років. — Треба 120 тисяч гривень. Якщо будуть вільні залишки цього року — зробимо в 2008-му. Якщо ні, то сто процентів — у наступному. Будувати новий водогін треба спільними зусиллями. Створити кооператив, зібрати (з місцевих жителів. — "ГПУ") 50 відсотків коштів. Ще половину додати із селищного бюджету. Так само й реконструювати каналізацію. Із районного бюджету коштів на капітальне будівництво виділити не можемо, бо район на 85 відсотків дотаційний. На сьогодні борги по зарплаті складають більше п"яти мільйонів, по енергоносіях — 700 тисяч.
У селищній раді кажуть, теперішній власник льонозаводу, товариство "Продлайн", поставило перед фактом, що нинішнього року працюватимуть лише 3–4 місяці.
— Указувати приватному підприємству влада не може, — каже заступник селищного голови Світлана Кучерява, 31 рік. — У дев"яностих, коли збанкрутувало державне підприємство "Ріпкинський льонозавод", нам на баланс разом із будинками передали лише очисні споруди. А свердловина залишилася на балансі підприємства. Тому й склалася така ситуація.
2 
79692
Коментарі