Будильник задзвенів о шостій ранку. Спросонку довго не міг зрозуміти для чого потрібно вставати, адже сьогодні вихідний. Згадав про домовленість - день попрацювати двірником. Сонний почвалав до вікна, за котрим вила хурделиця. Термометр показував мінус 11 градусів за Цельсієм.
Дорогою довелося долати майже метрові замети. Двірник хмельницького ЖЕКу №3 Галина Михайлівна Семотюк уже працювала. Зі сходів, що ведуть до речового ринку жінка лопатою відкидала сніг.
- Взагалі то я з шостої години на роботі, але нині таке дує, то вирішила вийти на сьому, - спираючись на лопату каже Галина Семотюк, 46 років. – Я раніше в селі на фермі працювала, а як роботи не стало, подалася в місто. Знайшла роботу двірника, в гуртожитку дали кімнату. То ми з сином тут, а дочка з чоловіком в селі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тернопілля продовжує засипати снігом. Зірвано третину міжміських рейсів
Беру іншу лопату, починаю відкидати сніг. Після 10 хвилин роботи починають боліти руки. Ще через півгодини ломить у спині. По ній стікає піт. Як тільки зупиняєшся, одразу починаєш мерзнути.
- А я ніколи не снідаю, - відповідає на моє запитання Галина. – Коли приходжу додому то вже і снідаю, і обідаю.
Години за півтори на підмогу приходить чоловік подруги Галини. Мовчки бере лопату і починає відкидати сніг. Я ж пропоную перехожому попрацювати з лопатою. Чоловік відмовляється, пославшись на те, що він поспішає. Пропоную ще декільком людям. Усі відмовляються. Години за дві розчищаємо сходи донизу. Зверху вони знову майже засипані снігом. Доводиться починати усе спочатку.
- Як сильно замерзну, то до жильців йду, я тут за 6 років своя стала, - каже жінка. – А ні, то ходіть у мій кабінет. Там я і переодягаюся, і гріюся.
"Кабінетом" виявляється технічне приміщення, у котрому стоїть сміттєвий бак. Поряд з ним - табуретка. Позаду лежать лопати, мітли і інший інвентар. На них одяг, у котрому жінка прийшла на роботу. Приміщення не опалюється, тож тут можна хіба що від вітру сховатися, і аж ніяк не від морозу.
Хвилин за 15 знову приступаємо до роботи.
- Це я лопату за свої гроші купила, - говорить Галина, справно орудуючи пластмасовою лопатою з дерев'яним держаком. – На базарі 40 гривень дала. А то наші не піднімеш. Погляньте які.
Жінка показує палицю, до якої прибито фанеру розмірами 60 на 50 см. Нею можна хіба, що горнути, і аж ніяк не відкидати.
- А, Галю фотографуєш, - проходячи повз каже 60-річний Григорій Токовий. – Це наша трудівниця. Зранку прокидаєшся від того, що вона віником по асфальту мете.
Вітер не стихає. Снігом заліплює обличчя. Капюшон не допомагає. В руки мерзну навіть через рукавиці.
- А ти скинь їх, і натри снігом, - радить Галина, - одразу зігрієшся.
У руки дійсно стає тепліше.
Жінка бере до рук льодоруб.
- Перед цим якраз дощ пішов, а потім морози вдарили. Треба трохи продовбати, а потім пісочком посипати, - говорить Галина Семотюк.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Львів'яни бояться, що їхнє місто перетвориться на Венецію
Від ЖЕКу приїхав трактор. Став розгортати доріжки між будинками.
Галина Семотюк прибирає біля 4-х будинків на загальній площі 4 тис.м. квадратних. Працює на півтори ставки (півставки має працюючи прибиральницею у самому ЖЕКу). Загалом отримує 2400 грн.
Робоче місце Галина залишила близько третьої години дня. Усі сили були кинуті на розчистку сходів. За кілька годин вони вкотре майже наполовину були заметені снігом.
Руки і спина після праці з лопатою боліли два дні.
За тиждень по тому ми знову зустрілися біля будинку №27 по Львівському шосе.
- А привіт, - як зі старим знайомим вітається Галина Семотюк. – Сьогодні будемо сміття прибирати.
Під ногами неприємно хлюпає мокрий сніг, наполовину перемішаний з багнюкою. Хоч на вулиці було + 5 за Цельсієм, від сирості досить прохолодно. Дуже швидко намочив ноги.
- Оце сніг сходить, і починається, - згрібаючи граблями сміття каже Галина. Жінка взута в утеплені прогумовані чоботи. – Поглянь скільки всього, хоч на роботу не виходь.
За будинком 11а по вул. Хотовицького уся територія була всіяна недопалками. Іноді траплялися різні папірці та пакети. За допомогою віника, граблів і лопати сміття накладали у рядно. Потім все відносили до сміттєвих баків, що за сотню метрів від будинку.
Від мокрого сміття рядно теж намокло. Швидко промокла і спина. Відчуття не з приємних. Після цього сміття став накладати у відра.
- Оце влада ніяк не може поставити сміттєвих баків, - скаржиться Галина Семотюк. – То доводиться самим ставити картонні коробки. Людина йде з базару, ну немає їй куди того папірця викинути. А мені потім прибирати.
Біля будинків досить часто траплялося собаче лайно, котре також доводилося брати на лопату та виносити на смітник. Випадково вступаю в одне з них. Відразу чую специфічний запах.
- У будинку живуть двоє собачників, - говорить Галина Семотюк побачивши моє скривлене обличчя. - Скільки їх не проси вигулювати подалі від під'їзду, нічого не допомагає".
Цього разу також закінчили близько третьої години дня. На останок Галина подарувала мені березового віника.
Виснажений як морально так і фізично, з мокрою спиною, промоклими ногами і березовим віником почвалав додому.
3 
79692
Коментарі
15