"У Росії, на відміну від України, голодомору не було" – діти очевидців

За комуністичного режиму працьовиті, багатодітні сім'ї вважали за куркульські. Їх переслідували та знищували. Переслідувачами часто ставали колишні кримінальні елементи чи п'яниці, котрі отримували партійні квитки членів комуністичної партії. Були серед них і ідеологічні противники селянства.

"У моєї мами сім'я була із 17 душ. Із них 10 - малолітні діти. Сім'я була працьовита, тобто сама могла утримувати якесь господарство, а значить прогодувати дітей незалежно від держави. У ті роки таких вважали за куркулів"– розповідає Борис Дяченко із Зеленого Кута на Полтавщині.

Ранньою весною 1932 року багатодітну сім'ю вигнали з хати на виселення. Як куркулів. Прадіда та прабабусю не взяли, залишили у селі. Але люди боялися їх пускати, бо самі б стали ворогами комуністичної партії та народу. Ці старенькі так і померли за кілька днів під тином. У селі були ще 4 родини, котрі мали по 10 та більше дітей. Усіх їх погрузили у товарні вагони-скотовози і повезли в Росію, у Бєлгородську область.

Поселили у покинутому селі, котре було обгороджене колючим дротом. Перед цим мешканців цього села переселили у Крим.

Росіянам заборонили спілкуватися з українцями. Тож іноді діти під колючим дротом знаходили ляльки. Ними мешканці табору називали загорнуті у якусь тряпку хліб чи коржі, котрі місцеве населення іноді перекидало, щоб не бачили вартові, через огорожу.

Так дотягли до зими.

"Опухлі від голоду, померли мамина тітка та семеро дітей. Мерців не ховали, звозили у стару силосну яму і закопували. Коли помер мамин старший брат Павлусь, то бабуся мамі і старшій сестрі сказала, щоб тікали в Україну. Вночі перелізли через дріт і не без допомоги місцевих селян товарними потягами добралися у Миргород. Тут їх схопили енкаведисти. Старшу відправили у Донбас на шахти, а Ганну, мою маму, у місцевий притулок", – розповідає Борис Дяченко.

Ганна Дяченко розповідала, що коли була на виселенні в Белгородській області, то поряд знаходилося російське село. І восьмирічна дівчина бачила, що в лісі та на луках паслося багато корів та коней, чути було рохкання свиней. Тож розуміла, що у Росії голодомору не було. "Може й було якесь недоїдання, але голоду не було – це точно", – не раз пригадувала жінка.

Побувала Ганна Дяченко під час окупації і у німецькому концтаборі. Згадувала, що у гітлерівському концтаборі годували бруквою, а у радянському і цього не було.