"Мені щойно дзвонили із Криму і сказали, що 18 травня під забороною, - каже кримськотатарський художник Рустем Емінов. 16 травня у Національній опері України у Києві він показує фоторепродукції своїх картин на вечорі, присвяченому 70-м роковинам депортації кримських татар. - Ми щороку збиралися у цей день на площі у Сімферополі — від малих до старців, збиралися, щоб згадати про трагедію, вшанувати пам'ять загиблих. Зараз Сімферополь весь у російських БТР-ах: чого вони бояться? Мирних людей чи духу нашого народу? Нам треба кріпити цей дух, а вони хай далі бояться - ми нічого ні в кого не забирали".
Емінов не зміг привезти оригінали робіт — їх не пропустили б через кордон, тому у фойє театру на першому поверсі стоять фотографії його картин із серії про депортацію кримських татар. На полотнах обличчя змучених людей у товарних вагонах, розпач у очах і жестах його співвітчизників. Сам художник народився в Узбекістані, тож страждання примусового виселення кримських татар малює, пригадуючи розповіді батьків.
"Найбільш знаковим днем для народу кримських татар є день жалоби: 18 травня 1944 року — дата спроби убивства цілого народу, - зі сцени Національної опери виступає Мустафа Джемілєв, лідер кримських татар та депутат Верховної Ради. На екрані позаду показують архівні кадри депортації, старі фото і мапу Кримського півострова жовто-блакитного кольору. - Через 70 років сталася нова біда — на нашій землі встановився окупаційний режим. Меджліс кримськотатарського народу не визнав приєднання і оголосив, що Крим є складовою частиною України, і будівля Меджлісу єдина сьогодні на усьому півострові, де поряд із національним кримськотатарським прапором продовжує висіти національний прапор України", - промову Джемілєва кілька разів переривають оплески залу.
Після виступу офіційних осіб, зі сцени Оперного співали кримськотатарських народних пісень, танцювали національні танці. Вечір завершився виступом співачки Джамали — на голові у неї національний убір: феска і довгий шарф — марама. Вона виконала старовинну народну пісню рідною мовою, назву якої переклала словами із Шевченка "Чого мені тяжко, чого мені нудно?"
- Не було і дня, щоб мої батьки не згадували рідний Крим, - розповідає Венера Мухтерем. Приїхала на вечір вшанування пам'яті жертв депортації кримських татар із Ялти. - Моєму батькові було 14, коли їх виселили із Гурзуфа. Жодне весілля на засланні не обходилося без пісень про цю страшну трагедію. У нас з українцями схожі історичні біди — наші народи ішли разом, подивіться, навіть національні герби схожі — наша тамга і ваш тризубець.
3 
79692
Коментарі