У 1990-му році температура бетону була 40 градусів - фотограф ЧАЕС

Журналісти газети «Вісник Чорнобиля» Микола Хрієнко (зліва) та фотожурналіст Володимир Савран під розвалами четверного блоку Чорнобильської АЕС. 11.08. 1990 рік.

Фото: фото з архіву Володимира Саврана

Працівник інституту ядерної фізики ім. Курчатова веде спостереження за поведінкою радіоізотопів через спеціально пробурений отвір, в одному із приміщень під розвалами четверного блоку Чорнобильської АЕС. 11.08. 1990рік.

Одна із скважин через яку вели контроль спеціалісти інституту ядерної фізики ім..Курчатова під реакторних приміщеннях четвертого блоку Чорнобильської АЕС. 11.08. 1990 рік.

Наступного року місто Славутич відзначатиме 30-річчя. Його збудували після чорнобильської катастрофи. Туди переселили працівників електростанції та інших людей із зони відчуження. Після 2000 року, коли Україна згідно зі своїми міжнародними зобов'язаннями закрила останній реактор ЧАЕС, населення Славутича скорочується. За минулорічним переписом, тут залишилося 25 тисяч людей.

Розташований Славутич посеред Чернігівської області між Чорнобилем і Черніговом, а формально підпорядкований Київській обласній раді. На станцію зі Славутича курсує електричка територією Білорусі.

На центральній площі, в "Кав'ярні на Майдані", зустрічаємося з Володимиром Савраном. Йому 65 років. 1981-го приїхав у Прип'ять працювати ні радіозаводі зварювальником, а згодом став лауреатом міжнародної журналістської премії.

"Дипломну роботу я захистив про "Зварювання кольорових металів" в Інституті Патона. Приїхав у Прип'ять, де будували радіозавод. А моє хобі - фотографувати. Ще в 5 класі захотів мати фотоапарат, бо дворідний брат мав. Я крутився, коли він чаклував над плівками. І кіно в селі я любив дивитися не в залі, а з будки кіномеханіка. Тато каже: нема питань, синку. Он, садок у нас. Збереш відро вишень - три рублі твої. Фотоапарат коштував мені 4 відра. Я проклинав ті вишні, але збирав. Зібрав за літо на апарат", - пригадує Савран.

Вміння фотографувати та наявність фотоапарата знадобилась чоловікові в зоні відчуження в останній рік СРСР. Разом з журналістом і науковцями він здійснив небезпечний й недозволений керівництвом станції фоторепортаж із руїн реактора. Мета - щоб подовжили дослідження зони.

"Коли вибухнув Чорнобиль, я летів у вертольоті в Тюменській області за Сургутом. Мав річний контракт, знімав Юганський заповідник. Мене в навушниках командир вертольота питає, що там у вас у Прип'яті? Каже, вибухнув реактор. Я кажу, що цього не може бути. Навіть поспорив на ящик коньяку. І програв. Нам розказували, що це найбезпечніша станція", - розповідає мешканець міста.

Прогулюємось у бік краєзнавчого музею. Дорогою славутичанин показує Київський квартал міста, Єреванський, Бакинський. Місто ділиться на квартали, названі столицями країн, які допомагали його забудовувати.

1987 року Володимир Савран вперше після катастрофи навідався у Прип'ять.

"Приїхав працювати, щоб отримати квартиру. З'ясувалося, що потрібен фотограф, який знає місцевість навколо Чорнобиля. Треба було робити багато технічної зйомки - фіксувати перебіг ліквідації, в якому стані які об'єкти. Я погодився. Робив панорамні фото з вертольота, з БТРа. Рік працював технічним фотографом, а тоді в "Віснику чорнобиля" фотожурналістом аж до квітня 1994. Після того вже медичну комісію не міг пройти, - пояснює.

Про здоров'я особливо не розповідає. Зізнається, що 1998 року пережив 4-годинну операцію "на онкологію".

Про фоторепортаж, за який редакція чорнобильської газети отримала Міжнародну премію СРСР, дивіться в відеосюжеті. Також у ньому спогади про роки, проведені в Зоні відчуження та про теперіншнє життя Славутича.