Gazeta.ua розпочинає серію репортажів із зони відчуження до 30-річчя Чорнобильської трагедії. Перша історія - 87-річної Марії Шовкути, яка проживає у селі Опачичі.
У 1986 році село Опачичі Чорнобильского району налічувало майже 600 дворів. Тут жило півтори тисячі людей. Працювала ферма та тракторна станція. Після аварії у 1986 році на Чорнобильській станції всіх евакуювали. Селян відселили в Макарівський район, де заснували село Нові Опачичі.
Але люди сюди все одно повернулись. У 2006 році тут жило 14 самоселів. Зараз залишилось чотири жінки. Найстаршою є 87-річна Марія Шовкута. Вона все життя прожила у власній хаті на вулиці Щорса. Один раз виїжджала за межі на довгий час.
"То на одну зиму мене зірвали коли бахнуло. Вернулась через зиму. В Макарівському районі жила, а на весну в 87-му я вже картошку тут садила", - розказує Марія Іванівна.
Самотужки обробляє 20 сотих городу. Скотину не тримає — важко поратись з ними. Кота рудого, якого мала від померлої сусідки розірвали вовки місяць тому.
"Колись хата в мене була шевченківська - соломкою накрита. Спасибі куму він допоміг, царство йому Небесне. То вже після аварії було. Приїжджає з Києва картошку помагати садити і бабу провідати. І полізли віддихати, а дощик пішов і посвятив їх. Він мене будить вночі і каже: "Кума, щось на мене воду льє". Я вже здогадалось що потекло. Він тоді попитав, з чого легше построїти. Походив навколо, поміряв шагами, аза два тижні перекрив хату"
У 1659 році Опачичі належав до маєтку київського митрополита Петра Могили. Він згадує його в своїх записках. Село стоїть напівдорозі з Чорнобиля до Києва. Тут був постоялий двір де зупинялись каравани торговців.
Чоловік Марії Іванівни помер у 1980х роках. Коли саме вона не пам'ятає. Донька живе у місті Вишневе, що під Києвом. Внуки та правнуки мешкають у Києві.
"Мене дітки хотіли забрати до Києва. Але спасібо київським врачам. Сказали тоді дочці: везіть назад у зону, до городу та природи. Там вона ще довго проживе", - розповідає вона.
Їдемо з нею на сільський цвинтар у центрі села. Жінка всю дорогу дивиться у вікно.
"Стільки знайомих хат побачила. Там подружка жила, там файний хлопчина був. Ожидалочка (зупинка — Gazeta.ua) до автобуса на Київ ціла. А решта одні зарослі.
10 хвилин кружляємо між могилами - не можемо знайти місце де похований її син Андрій. На гранітному пам'ятнику дата — 1958-1999 рік і напис "прости меня мама, что так мало прожил". Поруч під порослими мохом дерев'яними хрестами похоронена її мати та батько.
"Андрійко мій. Вуси мої дорогі. - цілує фотографію жінка, - в аварії в Іванкові загинув в 1999 році. Він там на тракторі робив. Мені тесть каже — що мене положать поруч і поставлять такого же пам'ятника. Але я кажу не треба. Як то кажуть, я хреста понесу сама, а пам'ятника не подужаю".
Дорогою назад Марія Іванівна розповідає про життя до відселення.
"Я колись не пропускала ні одного весілля. Брат грав на гармошці, а я на бубні. Ми такі файні гроші мали. Я колись знала багато пісень і віршиків. Але де там — пам'ять вже підводить", - каже наостанок.
Нагадаємо, 26 квітня буде 30-річниця Чорнобильської аварії. Після вибуху на четвертому реакторі атомної станції з навколишніх сіл і міст виселили 150 тисяч мешканців. ЧАЕС оточила Зона відчуження. Відселили 90 сіл, два міста Чорнобиль і Прип'ять та два великих селища — Поліське та Вільча у Житомирській області.
Повний репортаж читайте у новому номері журналу "Країна" від 21 квітня
5 
7644
Коментарі