7 січня предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній очолив різдвяне богослужіння в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Це була перша в історії літургія, яку там відслужив предстоятель ПЦУ.
Служба Епіфанія в Успенському соборі стала можливою після того, як наприкінці грудня міністерство культури та інформаційної політики не рекомендувало Лаврському заповідникові продовжувати угоду з Російської православною церквою в Україні щодо оренди собору та Трапезної церкви у Верхній лаврі. Термін оренди сплив 31 грудня і договір дійсно не був пролонгований, попри те, що намісник Києво–Печерської лаври Павло Лебідь звертався із закликом залишити церкву за РПЦ до президента Володимира Зеленського.
Із проханням провести службу в Успенському соборі – ПЦУ звернулася до міністерства культури та Лаврського заповідника. Після цього українське духовенство отримало згоду на організацію різдвяної літургії.
Відвідати службу на українській мові в лавру прийшли сотні людей. Побувала там і кореспондентка Gazeta.ua, яка поспілкувалася з українцями і священиками в історичний для держави день.
БАГАТОЛЮДНИЙ РАНОК
О 8:00 біля Києво-Печерської лаври вишикувались групи правоохоронців. Вони чатують перед входом на територію, патрулюють вулиці, перевіряють сусідні двори й будівлі.
Біля спуску до печер копирсається в сумці жінка років 65. Має низький зріст та великі лупаті очі, на які насунула непропорційно великий картуз.
– Сегодня же праздник, а они документы проверяют, – говорить ледь не криком мирянка до поліцейського у жовтій неоновій жилетці. Довго шукає паспорт між речей.
Зайти на територію лаври не так просто – у людей перевіряють документи. Сперечаються переважно прихильники Російської православної церкви і служителі святині. На вул. Лаврській сьогодні людно, як не було вже давно. Але натовп збирається переважно під центральним входом, щоб пройти в Успенський собор. Там о 9:00 розпочнеться різдвяна служба.
На літургію прийшли цілими сімʼями й у святковому вбранні. Під куртками видно вишиті сорочки, жінки на голови повʼязали українські хустки, у руках тримають жовто–блакитні стрічки й національні стяги.
– Ще не пускаємо нікого, бо поки перевіряють територію, – каже поліціянт.
За рогом видніється колона чоловіків у військовій піксельній формі. На плечі й груди почепили яскраві нашивки. Ідуть організовано, з посмішками на обличчі й вітаються з перехожими. Їхні очі іскряться від радості чи то від сліз.
– Уже забув, як виглядає все. Колись на екскурсію в дитинстві їздив сюди, – говорить побратимам кремезної статури боєць. У руках парує паперовий стаканчик з гарячою кавою.
Пускати за високі залізні ворота під розписаною іконами аркою починають лише за 20 хв до початку служби. Під білим просторим шатром встановили металеві рамки й перевіряють кожного, хто заходить всередину.
Вервечка людей простяглася від шатра до храму, однак всередину Успенського собору вже не зайти. Чоловік з молитовником у руках просить мирян розступитися. Один навпроти одного у дві лінії вишикувались священослужителі у білих довгих рясах зі срібними нитками у вишивці.
СЛЬОЗИ РАДОСТІ
У храмі пахне теплим воском. Золотаве світло від свічок відбивається від стін і розсіюється між прихожан. Усі затамували подих на кілька секунд – аж ось у дверях під українську "Добрий вечір тобі, пане господарю" зʼявляється митрополит Епіфаній.
У білій ризі з червоно–чорною вишивкою поважно ступає до вівтаря. Службу в соборі вперше за багато років ведуть українською. Між людей неможливо протиснутись, хто не зміг зайти – дивляться трансляцію на вулиці з великого екрану. Українські молитви миряни читають в унісон, а на очах виблискують сльози.
– Чого ти плачеш, – питається у мами дівчинка, років 5 на вигляд. Сидить у мами на руках і пильно дивиться їй в очі.
– Я не плачу, я радію! – схвильованим голосом відповідає жінка, а очі почервоніли від ридань.
Служба триває. Митрополит зачитує Святе письмо й благословляє "Україну нашу, владу військо і народ її".
– Нині, у цьому домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя – Господа Ісуса Христа, – промовляє Епіфаній. – Ми святкуємо ніби друг народження цього соборного храму і самої нашої лаври, бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення "русского мира" і повертається дух істинного духовного служіння святому правослівʼю і українському народу.
Диявольська злоба та заздрість спонукали їх розпочати війну
Предстоятель міцно тримає в руках хрест. Вдивляється в очі мирянам, немов вітаючи кожного з цим історичним днем.
– Ми не бажали цієї війни. Як народ ми прагнули мирно жити, маючи порозуміння з усіма сусідами, – продовжує митрополит. – Але ворог лукаво і підступно порушив мир і вдерся на нашу землю, проливаючи кров, сіючи смерть, бажаючи знищити нашу державність і саму нашу українську ідентичність. Понад три десятиліття тому ми вирвалися з багатовікового рабства. Скинули ярмо, стали незалежнми, розпочали будівництво власної суверенної держави. Ті, хто тримали нас у неволі, не могли стерпіти наших досягнень і нашого успіху. Диявольська злоба та заздрість спонукали їх розпочати війну, але в ній вони обовʼязково зазнають поразки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Звідси йде дух нечестивого "русского мира" – митрополит Епіфаній потужно звернувся до українців із Києво-Печерської лаври
Правда на боці України, переконаний Епіфаній, а там, де правда – там Бог. А з Господом наша держава обовʼязково переможе.
– Наш народ здобув багатьох перемог, зруйнувавши плани кремлівського тирана швидко підкорити нас. Ми вже досягли моральної перемоги, адже всі люди доброї волі засуджують акти геноциду, терор і воєнні злочини, які російська влада чинить на нашій землі, – підсумовує митрополит. – Христос народився!
– Славімо його, – вигукують голосно прихожани.
Запах ладана й хліба у вині просочується у волосся й одяг. До Епіфанія підходять цивільні й військові, склавши навхрест руки на грудях – причаститися з рук предстоятеля стають у довжелезну чергу.
ПОСТУПОВИЙ ПЕРЕХІД
На вулиці колядники співають народних пісень у національному одязі, хустках під високою блакитною ялинкою. Над ними височіє Віфлеємська зірка, від якої спускаються донизу жовто–блакитні стрічки.
Поруч вслухається в хоровий спів молоде подружжя. Від морозу в обох почервоніли носи, а донька метушиться під ногами й пританцьовує в такт гуцульських колядок.
– Це велика радість. Давно чекали цього дня, бо з 2014 року лавру не відвідували, – розповідає 43–річний Сергій Ковальчук. На вусах чоловіка блищать краплі води. – Через те, що тут був московський цей патріархат. Не маємо проти них нічого проти, але коли почалася російська агресія, окупація, вбивства людей – то з цим треба було щось робити. Тут має бути багато всяких конфесій, але принципово, щоб тут була українська церква. Це наша святиня – тут мають правити українською мовою.
Ще з часів Революції гідності, згадує Сергій, з території святині виїжджали машини з тітушками. Друзі Ковальчука перехоплювали неодноразово їх тут.
– Це розсадник дуже неприємних. Питання в московських попах – дуже складне. Є знайомі, які ходили в церкви московського патріархату, але зараз захищають Україну на фронті. Перехід має бути поступовим, щоб люди змогли зрозуміти, що можливо тут є й хороші батюшки. Однак все одно тут є якась промивка мозгів, яка мені, як киянину, не подобається.
Родина Ковальчуків у 2022 році вперше святкувала Різдво 25 грудня. 7 січня прийшли на інше свято – першу службу ПЦУ в лаврі.
– Чути тут українську мову – аж легше дихати стало. Старшого не вмовили сьогодні, але молодша з нами. Наступного року вже, сподіваємося, тільки з перемогою вже відзначатимемо Різдво. Спасибі захисникам, завдяки яким ми можемо говорити тут з вами, – каже наостанок чоловік і бере доньку на руки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не пройшов фейсконтроль": мережа вибухнула мемами про Пашу "Мерседеса", який тинявся під Лаврою
Вітається з військовими поруч чоловік у короткій флісовій куртці та шарфі кольору хакі. Це – Геннадій Друзенко, голова правління Центру Конституційного моделювання, засновник Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Пирогова. Не стримує емоцій й зі словами вітання міцно обіймає.
Відтворюється вселенська справедливість
– Життя таке, що нині в камуфляжі. Сьогодні можливо одне з найбільш світлих свят, яке я памʼятаю за свої 50 років, – згадує Геннадій усі святкування Різдва. – Почавши з абсолютно облудшої ідеології "русского мира", атакуючи Україну, Росія досягнула просто її пробудження. Можу сказати товаріщу Путіну, що лавра повертається у рідну гавань. Гавань ця – справді рідна. Стиль храму – це ж мазепинське бароко. Те, кого вони прокляли когось, може тепер святкувати й молитися на небесах, бо відтворюється вселенська справедливість. Тому це великий день, який не менш важливий, ніж звільнення української землі.
Повний перехід лаври в підпорядкування ПЦУ може відбутися тільки з новими перемогами на фронті, вважає Друзенко.
– Тільки тоді продовжиться це очищення й повернення лаврі України. Це не "остров русского мира", а осереддя української культури, київського православʼя. Зараз все піде в правильному напрямку і дуже швидко. До московських священиків має бути індивідуальний підхід. Бо навіть на моїй практиці були такі, які підтримували Україну без зайвого галасу. Усім, хто хоче перейти в ПЦУ, потрібно дати можливість, провести з ними співбесіди. В покаянні навернення можливі. А хто не покається – то Росія велика, хай їдуть. Звичайно, поховавши стільки наших братів та посестер, хочеться мстити. Але ми маємо памʼятати, що заповідь Христа – це не про помсту, а про любов і прощення.
Геннадій святкував Різдво 25 грудня на фронті. Під Бахмутом не було зовсім алкоголю, але було світло й радісно, що здавалося, Господь і янголи з нами святкують, зізнається.
– Не треба сперечатися, коли святкувати Різдво, – додає чоловік. – Україна й відрізняється від Росії ти, що у нас демократія і кожен обирає сам, коли відзначати, як душа велить. У нас земля свободи. Наступного Різдва, сподіваюся, вже буде мир, виграємо цю війну і зітхнемо з полегшенням. Зможемо віддати належне тим, хто віддав за нас найдорожче.
Геннадій поспішає до побратимів. Повз проходить священнослужитель у білій ризі й високій вишитій шапці. Дорогою зупиняється біля людей, які просять благословення. Бере за руку літню жінку у зеленій хустині, мирянка цілує руки служителю. Архімандрит Макарій – намісник Феодосіївського монастиря, сьогодні радіє найбільше тому, що українські священики відзначають Різдво в Києво-Печерській лаврі.
– Це не лише для Української православної церкви великий день, а й для всього українського народу, – каже настоятель гордо посміхаючись і поправляє густу чорну бороду. – Це духовне відродження, яке давно би мало бути. Сьогодні б війни не було, якби була духовна єдність. А так народ поділили, але сьогодні здійснилася мрія мільйонів людей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський призупинив громадянство 13 попів РПЦ в Україні – ЗМІ
Українські священики служили в лаврі ще, мабуть, за Петра Могили, згадує історію Макарій.
– А потім як Богдан Хмельницький отдав це все під Московію, то відтоді там "Хрістос Воскрєсі із мєртвіх", а не "Христос Воскрес". Колись ще в 2014 році приходили до патріарха Філарета і казали, що можем захопити. А патріарх сказав, що "нам будівлі не потрібні – нам потрібні люди". Треба, щоб просвітлення прийшло до умів братії і навіть до тих, хто сьогодні прославляє "русский мир", – говорить Макарій і відволікається на мирянина.
Службу завершили близько 12:30 – проводжати Епіфанія зібралися довкола храму. Військовий у формі стає на коліна перед блаженнішим і цілує його руки.
КАФЕ І МІФИ ПРО ПЦУ
У кавʼярні тієї частини лаври, яка досі перебуває під контролем РПЦ в Україні, тим часом своя атмосфера. Троє жінок у довгих сукнях і пухових куртках пошепки обговорюють щось російською.
– Мы сели тихо, спели колядки, – каже одна й хизується фотографіями зі служби. – Мы с Олей пришли, вообще в храм нельзя было зайти – столько людей.
– Там такой хор сейчас – такие голоса, девочки. А здесь щедриковские слова пели, – відповідає їй інша.
– Слушайте, – мирянка у шапці починає зачитувати повідомлення з пропагандистської групи "Расколу нет". – ПЦУ начали собирать людей на 7 января. Такой подход в организации собора был предусмотрителен. Собирают паломников для поездки, соответственно не бесплатно. ПЦУ понимают, что в Киеве их сторонником мало.
Жінки гучно зітхають і стверджують, що мовляв сьогоднішнє святкування в Успенському соборі – неправдиве. Продовжують обідати і обговорюють вже зовсім тихо деталі життя в монастирі.
На вулиці людей не меншає. Миряни святкують не стільки Різдво – скільки повернення лаври до лона української церкви.
5 
79692
Коментарі