четвер, 18 травня 2023 03:45

Спецтема: Війна Росії проти України

Тортури, страшний голод і всохлі м'язи: що переживають захисники "Азовсталі" у полоні
11

Рік тому, 16 травня, захисники Маріуполя почали покидати металургійний комбінат "Азовсталь". Бійці та медперсонал виходили з бункерів групами до 20 травня включно.

Героїчна оборона міста тривала 86 днів, а у бункерах заводу під постійними російськими обстрілами жили цивільні й понад 2 тис. бійців. Серед них – солдати "Азову", Нацгвардії, ЗСУ і військово-морських сил.

Наказ про вихід з "Азовсталі" оборонці отримали від вищого військового керівництва України. Після його виконання – потрапили у російський полон. Маріуполь був повністю захоплений ворогом.

У подальшому частину воїнів було звільнено під час обмінів полоненими. Зокрема, у ніч на 22 вересня з Росії повернули 215 військових, із яких було 108 "азовців". Частина з оборонців повернулися на територію України, а деякі – продовжують знаходитися у Туреччині. Зокрема, командир "Азову" Денис "Редіс" Прокопенко. Взамін Україна тоді віддала Росії Віктора Медведчука та 55 росіян.

Ще 53 захисників Маріуполя росіяни вбили, влаштувавши підрив одного з бараків у селищі Оленівка під Донецьком, де утримувалися воїни.

Загалом за рік Україна змогла обміняти близько 500 бійців. Інші ж досі перебувають у російських тюрмах, катівнях та СІЗО.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на зустрічі з рідними воїнів, які досі знаходяться у полоні. Також почула історії про тих оборонців, яких вдалося витягнути.

ЖАХЛИВИЙ ГОЛОД

Дружина бійця полку "Азов" Наталка Зарицька в травні минулого року ініціювала створення громадської організації "Жінки зі сталі".

– Саме у цей день рік тому ми, чотири звичайні українські жінки, звернулися до всього світу, стоячи в офіційній резиденції президента Туреччини і просили екстракцію в третю країну оборонців "Азовсталі", – згадує Наталка. – З нашого боку це був жест відчаю, бо здавалося, що гірше, ніж бійня на "Азовсталі" у потрійному кільці ворожого оточення і бути не може. Однак сьогодні ми переконалися, що це не так, бо замість екстракції на наших героїчних оборонців чекала так звана евакуація, яка виявилася страшним і нескінченним полоном.

  Російські окупанти захопили Маріуполь у травні минулого року після майже трьох місяців запеклих боїв
Російські окупанти захопили Маріуполь у травні минулого року після майже трьох місяців запеклих боїв

Її чоловік Богдан Семенець повернувся з російської неволі 21 вересня.

– Ніхто не знав, що нашим хлопцям судилося пережити, а декому і не пережити голод, коли найцінніший подарунок на 50-річчя – два шматки хліба від усього бараку. Вони жили у смертельному холоді – по черзі носили шкарпетки, щоб уникнути обмороження. Пережили нелюдські тортури, найлегшими з яких є 16-годинне щоденне стояння в камері, девʼятигодинні допити і постійні побиття.

Автор: Лілія МИЦКО
  Неля Шастун - матір двох бійців полку "Азов", один з яких загинув, а другий – перебував в полоні
Неля Шастун - матір двох бійців полку "Азов", один з яких загинув, а другий – перебував в полоні

Незважаючи на всі зусилля, за 12 місяців вдалося повернути лише 20% оборонців. За інформацією з відкритих джерел, виконуючи наказ з території комбінату вийшло близько 2,5 тис. солдатів, а дві тисячі чоловіків і жінок досі перебувають на підконтрольній Росії території. Разом з ними в пеклі невизначеності вже рік перебувають їхні родини, каже Зарицька.

– У вересні минулого року був великий обмін захисників "Азовсталі". Тоді повернулися оборонці які пробули в полоні чотири місяці і всім відомо, у якому стані вони повернулися. Це в середньому мінус 40 кілограмів ваги, опущені нирки, вибитий хребет, травмовані коліна, перебиті і всохлі м'язи, втрата зору, слуху, зубів, втрата чутливості кінцівок, жахливі психотравми – це далеко не вичерпний перелік наслідків полону.

Єдине відчуття, яке у мене не відбили росіяни – відчуття голоду

Цьогоріч 6 травня вдалося повернути ще 45 захисників "Азовсталі". Ще рік тому здорові сильні люди втратили здоров'я, яке їм ніхто і ніколи не поверне, наголошує Наталка.

– Звільненим з полону ще тривалий час здається, що це сон, що вони сплять. Вони вслухаються в кожен звук. Я памʼятаю свого звільненого чоловіка – він сім місяців не чув музики. То була наша перша історія… У мене в рюкзаку було яблуко з собою. Він його нюхав хвилини три, гладив, дивився на нього, обіймав, а потім зʼїв з качаном. Коли він пив каву, він знав, що він робить – внюхувався у кожен запах. Він сказав: "Єдине відчуття, яке у мене не відбили росіяни – відчуття голоду". Коли в Нових Санжарах він мав змогу прийняти душ, він плакав. Він сидів під гарячою водою годину і казав, що проточна вода – це найбільше благо цивілізації.

Умови утримання військових у полоні жахливі, каже Наталка.

Автор: Лілія МИЦКО
  Наталка Зарицька - голова ГО "Рада жінок і матерів "Жінки зі Сталі", дружина звільненого з полону бійця полку "Азов"
Наталка Зарицька - голова ГО "Рада жінок і матерів "Жінки зі Сталі", дружина звільненого з полону бійця полку "Азов"

– В Оленівці перший час домовленості не виконувалися – був свій побут, не повинні були їх бити. Основна тортура в Оленівці була – це тортура голодом. – Чоловік говорив, що в перший місяць отримували 500-600 калорій на добу, у нього сильно паморочилася голова. Казав, що за прийомом їжі отримував менше калорій, ніж витрачав, щоб дійти до їдальні і назад. Під час перевірок від голоду стабільно 4-5 осіб падали. Жінка з позивним "Герда" пішла у вбиральну, через голодне запаморочення впала й розбила голову. Усі переживали, щоб вона одужала.

Зараз Богдан Семенець часто каже дружині, що хоче знову чаю з горіхового листя.

– На території Оленівки були кущі троянд – вони їх обʼїли і чоловік каже, що це така розкіш була. У Донецькому СІЗО такого не було, там покращилася їжа. Була своя пекарня, давали свіжий хліб. Але якщо в Оленівці у чоловіка було своє ліжко, то в Донецькому СІЗО це була камера 18 кв. м, де утримувалися 28 осіб. Стояли металеві нари зі звареного металу, худіші спали валетами. Чоловік спав на підлозі. У них була одна з "найзаможніших" камер, бо мали сім матраців – ганчірка, напхана чимось. Засобів гігієни не мали.

ШЛЯХ ДО ВОДИ

Матір двох воїнів полку "Азов" Неля Шастун народилася й виросла в Маріуполі. У рідному місті вийшла заміж й виховала дітей.

– Там же ми зустріли повномасштабну російську агресію. З першої хвилини ворожого наступу мої діти вмовляли виїхати мене з міста, але я їх не слухала і провела 21 день в оточенні, – говорить Неля. – Це жахливі дні і ночі. Цілодобово місто обстрілювали з "Градів", літаків, з кораблів, мінометів, йшли вуличні бої. Коли ми лягали спати, то молилися за швидку смерть.

Місто було без води, світла, газу і зв'язку. За питною водою доводилося щодня проходити по 1,5 км.

– Коли ми туди йшли, то не знали, чи дойдемо, чи зможемо повернутися додому і чи буде, куди нам повертатися. Для економії дров обʼєдналися з сусідами і зробили один великий мангал на весь під'їзд. Разом добували дрова, гілки, шишки і складали все у під'їзді, щоб трошки просушити це все. Кілька разів наші військові привозили нам їжу і воду. 15 березня був організований перший зелений коридор для мирних жителів. 16 березня після прильоту у Драмтеатр вирішили виїжджати.

У Київ жінка змогла добратися тільки 21 березня. Тільки перші 30 км їхали понад девʼять годин. У столиці Неля постійно моніторила новини, адже знала, що на той момент сини захищали Маріуполь. 1 квітня 2022 року під час вуличних боїв загинув її старший син.

Автор: Лілія МИЦКО
  Рік тому, 16 травня, почався 4-денний вихід захисників Маріуполя на підконтрольну росіянам територію. З підземель заводу "Азовсталь" вийшли 2 449 бійців
Рік тому, 16 травня, почався 4-денний вихід захисників Маріуполя на підконтрольну росіянам територію. З підземель заводу "Азовсталь" вийшли 2 449 бійців

– Через два тижні на "Азовсталі" був заблокований менший, – розповідає Шастун. – Я божеволіла через загибель одного сина і неможливість захистити другого, щодня дивлячись в ефірі новин, як його вбивають.

Жінка багато років працювала на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча й "Азовсталі". У її обовʼязки зокрема входила перевірка стану бомбосховищ.

– Мені було не важко уявити, у яких умовах там знаходяться люди. З кожною випущеною бомбою я уявляла себе у тих бункерах. Кожен вихід сина на звʼязок був щастям, а потім день-пʼять – і ти знову божеволієш. Сідаєш і береш в руки хліб і думаєш, чи їла твоя дитина. Наливаєш в склянку води і згадуєш його повідомлення, де він пише про те, що вони пʼють воду з градирень, а це теж саме, що пити з калюжі.

Автор: Лілія МИЦКО
  Останній обмін полоненими відбувся 6 травня. З російського полону визволили 45 українців. Це 42 захисники та троє захисниць "Азовсталі"
Останній обмін полоненими відбувся 6 травня. З російського полону визволили 45 українців. Це 42 захисники та троє захисниць "Азовсталі"

16 травня рідні нарешті дочекалися повідомлення Генштабу про виведення оборонців з "Азовсталі". Сина жінки Микиту звільнили з полону 31 грудня.

Про долю сина Неля вперше почула у вересні минулого року, коли звільнили його командира.

– Тільки тоді я дізналася, що він в Оленівці, що він вижив в теракті 29 липня, коли підірвали барак, – зізнається жінка. – Ми всі живемо рік в інформаційному вакуумі.

ПЕРЕЛОМ ВІЙНИ

Софія Черепанова – сестра полоненого захисника "Азовсталі", бійця 74-го розвідувального батальйону. З 2019 року чоловік захищає свободу України на фронті.

Повномасштабне вторгнення застало її середнього брата Артема в Широкиному. Він був одним з тих воїнів, які першими дали відсіч російській армії. Згодом його батальйон доєднався до маріупольського гарнізону.

– Саме в Маріуполі стався перелом війни, який визначив подальший її хід, – запевняє Світлана. – Рівно рік тому після початку виходу воїнів з "Азовсталі" наш верховний головнокомандувач наголосив, що наші воїни потрібні Україні живими. Але вже 365 днів ми, рідні захисників, бажаємо один одному гарних новин. Це для нас означає – повернення наших додому.

Жінка наголошує на тому, що "гарні новини" за останній рік отримали одиниці. Через це українці втрачають віру в людяність і справедливість.

Автор: Лілія МИЦКО
  Софія Черепанова - сестра полоненого захисника "Азовсталі"
Софія Черепанова - сестра полоненого захисника "Азовсталі"

– Їхня самовідданість надихала та мотивувала як військових так і простих людей робити більше й вийти за межі своїх можливостей. Однак дивлячись на їх трагічну долю в полоні втрачається віра в людей і справедливість, що в свою чергу унеможливлює появу нових героїв. Повернення з полону сталевих воїнів – наш спільний обов'язок.

Старший брат Черепанової 31 серпня 2022 загинув на Бахмутському напрямку. Боєць 58-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Давид Юрченко посмертно нагороджений званням "Герой України". За місяць до смерті йому мало б виповнитись 30 років.

ФОСФОРНІ БОМБИ

До початку повномасштабного вторгнення син Наталії Кравцової працював в "Азові" кінологом. Надсилав матері фото свого улюбленця частіше, ніж власні.

Події в Маріуполі розгорталися швидко, але боєць не розповідав усіх деталей Наталії. Однак про те, що спускаються в бункер "Азовсталі", жінка знала.

– Найстрашніше те, що в маріупольського гарнізону не було можливості евакуювати на велику землю поранених і тому бійці в муках помирали в бункерах, – розповідає Кравцова. – Серед таких же сотень приречених були військові медики Маріуполя – це люди які працювали 24/7 поза межами людських можливостей і голими руками намагалися врятувати життя захисникам. Штурми призупинялися лише тоді, коли російська авіація скидала на комбінат фосфорні бомби або багатотонні ФАБ, які пробивали бункери на кілька поверхів вниз.

Автор: Лілія МИЦКО
  Син Наталії Кравцової вижив під час теракту в Оленівці. Наразі чоловік перебуває в російському полоні
Син Наталії Кравцової вижив під час теракту в Оленівці. Наразі чоловік перебуває в російському полоні

Ворожа авіація здійснювала по 100-120 вильотів щодня. Сотні тіл досі знаходяться під уламками бетону та переритою землею, каже Наталя.

– Бійці маріупольського гарнізону вийшли з комбінату і ми всі бачили ці кадри, весь світ бачив, – згадує фотографії минулорічної давнини Наталія. – Вони виходили змарнілі, поранені, виснажені але вони не підняли руки догори, жоден з них.

Рік болю, відчаю, страху за життя

Син Наталії Кравцової досі знаходиться в російському полоні. Родини не мають жодної можливості комунікувати з близькими в полоні. Дізнаються про їхню долю бодай щось тільки від військових, яких вдалося обміняти.

Автор: Лілія МИЦКО
  Усі 2449 людей, які вийшли із "Азовсталі", перебували в окупованому селищі Оленівка під Маріуполем на Донеччині. У ніч на 29 липня один із бараків виправної колонії був зруйнований
Усі 2449 людей, які вийшли із "Азовсталі", перебували в окупованому селищі Оленівка під Маріуполем на Донеччині. У ніч на 29 липня один із бараків виправної колонії був зруйнований

– Це для мене, для багатьох людей найстрашніший рік в житті, рік болю, відчаю, страху за життя своєї близької людини, – жінка не стримує сліз і ледь тамує хвилювання. – І тільки віра в те, що він повернеться, кожний день дає мені сили піднятися з ліжка і робити, що я можу й не можу для того, щоб його звільнити. Найстрашніша фраза: "Вашого в списках обміняних немає".

МИ ВИСТОЯЛИ

З "Азовсталі" жителька Маріуполя Анастасія Міхільова вийшла разом з родиною 6 травня. Виводили цивільних представники Червоного Хреста й ООН. Після цього потрапила на кілька днів у фільтраційний табір.

– Мене допитували, потім забрали телефон, але так нічого й не знайшли. Перевіряли номери телефонів, фотографії, – згадує Анастасія. – Біля нашого намету поставили людину, яка постійно слідкувала за нами, підслуховували розмови.

На "Азовсталі" у бункері кілька місяців вона жила з бабусею і чотирирічним сином. З ними також були дядько з дружиною і її батьками, а також двома дітьми.

  Українські захисники в надважких умовах тримали оборону "Азовсталі", що піддавався постійним атакам з боку російських військ. Запаси їжі, води, медикаментів і боєприпасів у бійців закінчувалися. Кількість важкопоранених і загиблих постійно зростала
Українські захисники в надважких умовах тримали оборону "Азовсталі", що піддавався постійним атакам з боку російських військ. Запаси їжі, води, медикаментів і боєприпасів у бійців закінчувалися. Кількість важкопоранених і загиблих постійно зростала

Чоловік Міхільової з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України від окупантів. Андрій також був на "Азовсталі", він обороняв Маріуполь. Якось його поранило і з того часу зв'язок між подружжям обірвався.

– Мій маленький син знаходився в вологому, холодному приміщенні, він не бачив жодного промінчика сонця. Кожної ночі ми прощалися з життям, чули, як постійно бомблять "Азовсталь". І тільки інстинктивне бажання зберегти життя своїй дитині давало мені сил вистояти. І ми вистояли.

24 лютого чоловіка викликали в частину. О 8:00 він зателефонував, сказав збирати речі на три дні й переїжджати до бабусі, яка жила в центрі міста.

Жінки пили в основному бульйон

– Ми думали, що заходити будуть спершу з моря. Чоловік забігав до нас раз у кілька днів. Кожну ніч ми сиділи в тамбурі, спали в одязі. 10 березня він нас вивіз на "Азовсталь", а 13 березня у будинок бабусі було 13 прильотів. Якби ми були в тамбурі у той момент, то не б вижили.

На заводі цивільні жили окремо – 42 людини, із яких восьмеро дітей. Переважно у бомбосховищі були працівники "Азовсталі".

– Ми думали, що тижні на два максимум, а потім повернемося додому. У 2014 році була така ж ситуація, але все швидко закінчилося, – каже Міхільова. – Коли Андрій нас туди привіз, то там була обмежена кількість їжі. Варили суп раз на день у девєятилітровій кастрюлі. Кидали дві банки тушонки і якісь макарони чи кашу, якщо були. У кращому випадку дві–три макаронини в чашку попадало. Найбільш густі порції давали чоловікам і дітям. Жінки пили в основному бульйон. І все. Андрій потім приносив муку і почали робили млинці й коржики на вогнищі.

Автор: Лілія МИЦКО
  Анастасія Міхільова два місяці перебувала з чотирирічним сином в бункері "Азовсталі"
Анастасія Міхільова два місяці перебувала з чотирирічним сином в бункері "Азовсталі"

Під час обстрілів люди намагалися триматися рівновіддалено від виходів.

– Були моменти, коли вночі прокидалися від гучного звуку, наче бункер ходить хвилями, – розповідає Анастасія. – Для дітей вигадували різні розваги, щоб їх відволікти. Вчили цифри, літери. Син у мене в чотири роки вже вмів писати. Чужі діти були як свої. Проводили конкурси малюнків, знаходили по заводу фломастери. Призами було галетне печиво.

Чоловік не дозволяв родині виходити з бомбосховища. Сказав чекати офіційної евакуації, зізнається.

– Були такі випадки, що виходили люди на прохідну, а росіяни їх розстрілювали. Хоча це були жінки. – каже вона. – Коли був день евакуації, то спершу виходили хворі й літні люди, а потім родини з дітьми. Я схопила Ваню за руку – і ми просто побігли. Нас виводили троє військових, дорогою неможливо було пройти, бо всюди були вирви від вибухів до 10 метрів у глибину.

Після фільтраційного табору родина Анастасії приїхала в Запоріжжя.

– Ми їдемо в автобусі і плачемо. Тут поле і тут – наше українське поле.

Жінка знімає квартиру у столиці та разом з ГО "Жінки зі сталі" продовжує боротися за звільнення оборонців Маріуполя з російського полону.

Зараз ви читаєте новину «Тортури, страшний голод і всохлі м'язи: що переживають захисники "Азовсталі" у полоні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 79692
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути