Експерт з'ясував, хто з українського боку бореться з російськими пропагандистами в Інтернеті.
"Укропи", "піндоси" і "Піндостан", "Гейропа", "майдауни" - цими та іншими термінами останніми роками (і особливо - місяцями) рясно насичені дискусії на ключових вітчизняних інтернет-ресурсах і в соцмережах. Іронічно, що батьківщиною цієї плебейської лайки виявилася та ж країна, чия література півтора століття тому отримала славу унікального у світовому масштабі явища. Однак часи змінюються, і вже майже десять років в Інтернеті з Росією асоціюється не витончена словесність, а постійна брудна інформаційна війна. Структури, пов'язані з Кремлем, наймають тисячі людей, які за гонорар в 11 руб. 80 коп. за коментар (судячи з документів, що просочилися в пресу) готові перетворитися на тролів - і не покладаючи рук просувати кремлівський світогляд на всіх доступних інтернет-майданчиках.
"Все це почалося в 2005-му, після "помаранчевої революції" в Україні, - ще в 2009 році розповідав Михайло Тульський, президент російського дослідницького центру "Політична аналітика". - У Кремля тоді з'явилася нав'язлива ідея, що і у нас є помаранчева загроза і з нею треба боротися. Сурков і його оточення розкрутили Путіна на хороші бюджети для боротьби з "помаранчевою пошестю". Ця боротьба велася на кількох напрямках. Один з напрямків - створення і реанімація пропагандистських сайтів. Інший - створення бригади блогерів, які почали активно "гадити" на опозиційних ресурсах. Ці блогери працювали за трьома напрямками. Перший - загальне прославляння Путіна і його оточення, спростування будь-якої критики. Другий спосіб блогерської пропаганди - це образи, спроби поставити під сумнів компетентність, адекватність людини, що критикує владу. Третій спосіб - блогери погоджуються з критикою влади і доводять її до абсурду".
Майже миттєво в ареал роботи кремлівських тролів потрапили українські сайти, а потім і соцмережі, де тролі взялися просувати ідеологію путінізму і принижувати все, пов'язане з Україною та її мешканцями.
За минулі роки масштаб цих робіт збільшувався, свідком чого міг стати будь-який уважний вітчизняний інтернет-юзер. Але до свого апогею атака тролів почала стрімко наближатися після початку Євромайдану, захоплення Криму і появи бойовиків-сепаратистів на Донбасі. Шквал помиїв, фінансований Кремлем, став настільки потужним, що багато українських сайтів навіть відключили можливість коментування, аби не перетворювати свої сторінки на набір брудної лайки і закликів до насильства.
Наприкінці весни в Інтернеті з'явилися документи, що доводять зв'язок актуальних кураторів коментаторських бригад з РФ з кремлівськими замовниками. При цьому, як з'ясувалося, незважаючи на стагнацію російської економіки, у Кремля знайшлися гроші на те, щоб направити своїх тролів і на сайти Європи та США. Там вони стаханівськими темпами взялися ламаними іноземними мовами доводити справедливість анексії Криму та поділу України наївним західним "ліберастам". А ті до певного часу щиро намагалися вступити в конструктивну дискусію з небаченими досі опонентами.
Однак для нас найбільш гарячою лінією фронту залишається схід - наш власний, український. Де тролі закликають місцевих жителів повністю віддатися під владу сепаратистів - а вже вони, за підтримки братньої Росії, нарешті, подарують Донбасу те життя, якого він гідний.
Боротьбу проти російських тролів наша держава не веде (та й питання в тому, чи державна це справа). Проте, як показують дослідження найбільших груп соціальних мереж, присвячених Донбасу, інтереси України там відстоюються, і користувачі намагаються приглушити потужне виверження російської пропаганди.
Важлива ремарка: ми не схильні казати про те, що всі штампи російської пропаганди виходять виключно від проплачених тролів. Проте їх діяльність (вкупі з російськими ЗМІ), без сумніву, має ефект на схильних до зовнішнього впливу людей. Які можуть підхопити запущений і зрозумілий їм "медіа-вірус" і далі з власної волі його поширювати. Тому в полі інформаційної боротьби ефективніше не діяти в лоба, реагуючи на кожну згадку "укропів" власним "ватником", а боротися за аудиторію на смисловому рівні - аргументовано доносячи здорові тези. Саме практику такого роду ми й відстежили в соцмережах.
Аналіз ключових соцмереж - "Вконтакте", Facebook, "Однокласники" - показав, що події на сході країни призвели до лавиноподібної окупації місцевих груп російськими (або проросійськими) професійними тролями і до появи безлічі нових груп, в яких збираються шанувальники так званих "народних республік ". На сьогодні ситуація така, що груп на підтримку Донецької, Луганської, Лисичанської та інших республік більше, ніж тих, що протистоять їм - співвідношення становить приблизно 3 до 1. Важливе поле битви - популярні спільноти про життя міст і районних центрів, в яких діють сепаратисти. Оскільки спільноти ці тематично нейтральні, їх учасників намагаються схилити на свій бік як поплічники сепаратистів, так і користувачі, що займають проукраїнську позицію.
Спостереження за дискусіями в групах і акаунтах користувачів Донбасу протягом останнього тижня дозволило автору цих рядків зробити однозначний висновок: на українській стороні цілеспрямовано працює як мінімум одна група коментаторів, що оперує приблизно сотнею акаунтів і притримується єдиної програми тез. Якщо коротко, то основні повідомлення цієї групи є наступними:
а) українці поза Донбасом в жодному разі не вважають його громадян відщепенцями або людьми другого сорту, і щиро сподіваються на припинення насильства, за яким стоїть Москва;
б) самопроголошені лідери і солдати народних республік є вбивцями і грабіжниками, а не захисниками жителів Донбасу.
При цьому, якщо відстежити паралельні появи акаунтів в інших спільнотах, або їх особисту історію (вона є у деяких старих користувачів, хоча більша частина акаунтів була створена, очевидно, безпосередньо для участі в цьому проекті, наприкінці квітня – у травні), то можна зробити певні висновки. Про те, хто контролює (ініціює? фінансує?) цю битву на інтернет-фронті.
Ось, наприклад, як коментує події на Донбасі користувач Андрій Крук:
https://www.facebook.com/newsdnr/posts/311172475715851
https://www.facebook.com/profile.php?id=100003886640586
За цікавим збігом обставин, Олександр є прихильником тієї ж політичної сили, як і Андрій Крук:
https://www.facebook.com/oleksand r.danylyshyn.1/posts/1393964830882495
І ще один приклад. Андрій Фівап.
https://vk.com/wall-51425741_23721
І знову - ті ж симпатії:
https://vk.com/wall-35592707_4434
Аналогічна картина спостерігається і по низці інших активних користувачів. Можна було б вважати це збігом - зрештою, кому, як не прихильникам націоналістів, боротися з окупантами? Однак єдиний тезовий ряд і (частковий) перехід цих коментаторів на російську мову для кращої комунікації з місцевим населенням говорять про організованість їхніх зусиль.
Запит, направлений "Свободі" з приводу її участі в інтернет-війнах, поки залишився без відповіді. Тому без підтверджених фактів залишається будувати гіпотези і давати оцінки.
З одного боку, під час військових дій свою активність "свободівцям" було б правильніше направити на протистояння справжнім окупантам (здається, саме заради цього два тижні тому "Свобода" і сформувала батальйон "Січ").
З іншого боку, чому в "війні сенсів", про яку останнім часом так багато говориться, українські інтереси повинні залишатися незахищеними? Чому українці сходу, які через терор "ополченців" знаходяться практично в інформаційному вакуумі, не повинні отримувати сигнали про те, що їхні співвітчизники не вважають битву за Донбас програною і готові доводити, якими покидьками є надіслані з Росії республіканські "вожді"? А поки що на Банковій не знайшовся власний Владислав Сурков (який зумів 10 років тому довести Путіну необхідність активних дій в Інтернеті), значить, цю місію повинні брати на себе ініціативні громадяни.
3 
79692
Коментарі