19 лютого о 22.56 близько тисячі киян зустрічали потяг "Костянтинівка-Київ" на центральному залізничному вокзалі. Ним приїхала перша партія військових із міста Дебальцеве на Донеччині.
Поки чекають потяга, люди кричать: "Путін х..ло!", "Слава Киевской руси, Новориссия соси!", "Хто не скаче, той москаль!". Співають "Лента за лентою" та гімн України.
Під гучні вигуки під'їжджає сріблястий швидкісний "Хюндай". "Дя-ку-є-мо!", "Ге-ро-ї!" скандують люди, коли на перон виходять військові. Кожного оточують щільним натовпом. Обіймають, тиснуть руки, плескають по спині.
"Спасибо, что вы есть у нас, пацаны!" - розчулено каже чоловік. Працівниці вокзалу, які теж вийшли на перон, витирають сльози.
Хвилин 20 розвідника Євгена Ободенка з батальйону "Київська Русь" розпитують про вихід із оточення, про плани на майбутнє.
"Планую полічиться, бо контузія сильна. Прокапають в госпіталі, піду хлопців учить як виживать под абстрєлами. А коли буде шось сірйозне, як у Дебальцево, тоді знов на передову", - говорить Євген. - "Я хочу жінку побачить, вона десь тут. Думав мене буде жінка зустрічать, а тут журналісти з камерами".
Першою з родичів Ободенка знаходить мати.
"Мамо, чого ви плачете, радоваться нада, а не плакать",- каже Євген, обнімає матір і плаче сам. Потім обнімає дружину.
Під колоною стоїть 20-річний механік-водій самохідної гаубиці "Мста-с" зі 194-ї окремої механізованої бригади Денис Полєтаєв. Воював на 25 блокпосту в секторі "А".
"Ви теж з АТО?", - дивуються дівчата-волонтери. - "Зовсім дитина!".
Накидають йому на плечі український прапор, обнімають, фотографуються разом. Взнають, що він немісцевий, забирають ночувати до себе.
"Главное, шо нє к сіпаратістам. О таком плєнє мєчтать можно", - жартує Денис. Йому дарують пакет із продуктами, одна жінка в кишеню засовує гроші.
30-річному Ігорю Морозову із 128-й гірсько-піхотної бригади волонтери дають 100 гривень на квиток до Вінниці. Він навідріз відмовляється.
"Не нада. Бо я зара від вас втечу. Нам плотять зарплату, слава Богу", - каже він.
Купує квиток за свої гроші. Дві години чекає свого потяга з волонтерами. Вони купують йому картату сумку. Складають туди хліб, мандарини, цигарки, зефір.
"Ми воювали з російською армією. Мєсних там уже почті не осталось. Перша шеренга - всяка шваль під наркотиками, зеки. Йдуть і нічого не бояться. Їх косили пачками. Друга шеренга - молоді контрактники російської армії, діти по 20 років. Але техніка у них - не рівнять з нашою, почті вся нова", - розповідає Ігор.
3 
79692
Коментарі
3