20 днів добивалася 26-річна Лілія Цимбал довідки про те, що її чоловік Сергій, 28 років, загинув в АТО під Дебальцевим на Донеччині. П'ять разів їй присилали документи з помилками.
- Буду клопотати про присвоєння Сергію посмертно Героя України. - каже Лілія Цимбал.
7 жовтня на світанку Сергій Цимбал на позивний "Легіонер" з трьома товаришами пішов на завдання - розвідати підступи до великого складу боєприпасів сепаратистів.
- Він не мав того дня йти в розвідку. Мав іти інший. Та Сергій сказав тому чоловіку: " Оставайся, я піду". - розповідає однополчанин снайпер 47-річний Віктор Хом'як із Вінниці. Він приїхав на похорон. - Сергій перший почув шорох і побачив, що десь чоловік 15 окружають їх з трьох боків. Усі - в однаковій чорній одежі, однакового зросту, в балаклавах. Явно не ополчєнці. Сергій гукнув своїм: "Відходьте, я вас прикрию". Розвідгрупа залягла в ярку, а Серьога вибіг на горб, щоб звідки добре видно. Якби він цього не зробив, то їх би там зразу всіх положили. Один із тих у чорному, руку вперед виставив: "Стой, не стреляй, свои!" Видно, це був російський спецназівець, який знає психологічні методи впливу. Сергій на секунду завмер, і тут зразу дві кулі поцілили в нього. Наші троє хлопців, що з ним були, відійшли. Один із них контужений, у Вінниці в госпіталі зараз.
У зону АТО під Дебальцеве Донецької області прибув 24 серпня, на День Незалежності. Був добровольцем 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь".
- Не хочу, щоб мій син ховався від обстрілів у ванній або в підвалі, як зараз ховаються діти моїх друзів із Краснодона. Маю їх захистити. - казав Сергій Цимбал. "Легіонером" назвався, бо 2007-го півроку проходив військову підготовку і службу у французькому легіоні, в Марселі.
- Сірьожа ніколи нічого не боявся. Готувався йти воювати. Купив собі все спорядження - бронежилет, каску, форму, розгрузку, аптечку. Замовив зі США купу медикаментів. - продовжує Лілія. - Був дуже вольовий, Займався джиу-джитсу, кікбоксингом, плаванням. Вірив у Бога. Жодного разу ні на що не нарікнув. Постійно повторював, що все гаразд і скоро війна закінчиться.
У вересні Сергієві дали відпустку, якраз на день народження сина. Йому виповнилося 3 роки.
- Так радів малому, прямо з рук не спускав. А тоді каже мені: "Ліля, хлопцям на передовій нема на чому по харчі їздити, кожен ковток води - золотий, поранених нічим до медиків завезти. Треба машина. Давай позичимо грошей і купимо". Дали друзям гроші, й ті пригнали з Латвії джип "Мітцубіші Паджеро". Переобладнав і ним повернувся на фронт.
Сергій Цимбал народився в селищі Ставище Київської області, закінчив Ірпінську податкову та Харківську юридичну академії. Рік працював слідчим у прокуратурі Краснодона Луганської області, згодом перевівся в Дніпровську екологічну прокуратуру в Черкаси. Звільнився звідти під час Революції гідності, коли силовиків почали залучати проти майданівців.
- Якось після роботи Сергій прийшов додому й говорить: "Я написав заяву на звільнення. Працівників прокуратури мають направляти в Київ проти Майдану. Я ж проти своїх не піду". - розповідає Лілія. Ми зібрали речі й поїхали з обжитого місця до моїх батьків.
Сергія Цимбала поховали на місцевому цвинтарі в райцентрі Ставище на Київщині. В нього залишилися дружина Лілія і син Олександр.
3 
79692
Коментарі
5