Сьогодні, 7 серпня, у Вінниці поховали відомого правозахисника, голову Вінницької правозахисної групи 41-річного Дмитра Гройсмана. Він помер 5 серпня від хвороби серця. Прощання з Дмитром Леонідовичем проходило у приміщенні обласного паталогоанатомічного бюро. Поховали його на центральному міському кладовищі "Підлісне", що на вул. Революційній.
Прощання починається о 13 годині. Покійний закладений сотнями квітів. Позаду - фото в рамці, на якому Дмитро щиро посміхається. Попід стінами - вінки з надписами від друзів, колег, організацій. На стільцях вздовж труни сидять родичі.
Мама, 73-річна Мюда Мойсеївна втирає очі хустинкою. Дружина Світлана не зводить із чоловіка очей. До покійного по черзі підходять люди, виходять на вулицю, ховаються у затінку.
"Я знаю Диму с 2010 года, - каже товариш, 44-річний Андрій Бондаренко. - Он спас меня от системы: прокуратуры, милиции и психиатрической больницы, тем самым спас мне жизнь. Это был необычный человек. Все, кто с ним общался хотя бы пару минут, уже считали его своим другом. Правда виделись мы редко, Дима всегда был в делах, ездил по всей Украине, за границу. Но для всех всегда находил время, чтобы помочь".
Батько покійного 73-річний Леонід Матвійович. Одразу нервово закурює цигарку.
"Жалко родителей, единственного сына хоронят, - продовжує 44-річний Андрій Бондаренко. - Дима узнал, что болен еще в 2009 году, возможно это было врожденное заболевание, но проявилось только в определенном возрасте. Он знал, что его болезнь неизлечима, знал, что ему осталось три, пять лет, но никогда не жалел себя. Всегда отшучивался".
На вулицю виходить троє молодих чоловіків. Один з них плаче вголос, іде за бюро.
"Большинство, кто здесь собрался, чем-то обязан Дмитрию, - розповідає 28-річний Кирило Ананьєв з Москви. - Я с женой Ольгой были политическими активистами в России. В свое время Дима помог моей жене получит статус беженки. Он многим помог в этом вопросе".
Трохи далі у затінку стоять чоловік з жінкою тримають табличку з фотографією Дмитра та написом: "Мой друг - Дима Гройсман. Менты и прокуроры убили моего друга".
"Дима стал членом нашей семьи. Мы сегодня отложили все дела, оставили пятилетнюю дочь у соседей. Приехали на автобусе, чтобы проводить Диму в последний путь, - втирає сльози азербайджанець Фірдосві Сафаров з Могилева-Подільського. Два роки тому Гройсман врятував його від знущань колишнього начальника місцевого райвідділу міліції. - Дима узнал мою историю из прессы, сам приехал и предложил бесплатную помощь. До появления его в нашей жизни, я был уверен, что меня убьют. Бывший начальник избивал меня до полусмерти".
За чверть до третьої із бюро виходять люди з вінками. Попереду із портретом в руках іде колега Дмитра Вікторія Матвійчук. Шестеро чоловіків виносять труну з тілом покійного. Люди аплодують. Цим вони висловлюють вдячність Дмитру за правову допомогу. Процесія рушає до катафалка. Всіх, хто бажає їхати - запрошують до автобусів. За десять хвилин процесія прибуває на кладовище.
Викопану землю біля могили накрили чорними шматками тканини, щоб не обсипалась земля. Труну поставили просто на дорозі в 15 метрах за браком місця. Руслан Імеріллі виймає з автобуса вінки та корзини, просить всіх, хто приїхав, нести їх до труни. Адже майже половина людей, що прощались з Гройсманом, не приїхали на кладовище.
Першими промови оголошують клієнти правозахисника, яким він поміг у різних справах. Друга жінка довго і в деталях розповідає про все пережите її сином. З натовпу роблять зауваження, щоб скоротила промову.
"Ну, нащо ви? Людина ж від душі говорить", - відповідає Мюда Мойсеївна.
Виступає 11 людей, дехто з присутніх час від часу тихенько плаче. Розпорядник похорон запрошує всіх бажаючих попрощатись з покійним. Мати перша підходить до тіла, довго обціловує обличчя, звертає увагу на вм'ятину на лобі Дмитра, просить сфотографувати її. Кілька фотографів по черзі роблять знімки.
"Звідки вона з'явилась? Це не просто так", - натякає, що Дмитра вбили.
Після прощання гробарі накривають кришку та довго закручують нижній ґвинт. Так само довго не можуть вийняти нижню металеву підпорку. Розпорядник похорон запрошує кинути пригорщу землі на труну.
"Родичі покійного запрошують всіх за їхнім звичаєм прийти на вечір пам'яті через рік", - каже вона.
Всі залишаються чекати, поки гробарі засиплють могилу, заставлять її вінками та оберемками квітів.
2 
79692
Коментарі
27