Росія відібрала у нас Крим з третьої спроби. Дві проігнорували - Снєгирьов

Часто вважають, що РФ почала будувати плани щодо Криму останні 10 років. Це помилка. Ще в СРСР Олександр Солженіцин (російський історичний прозаїк, громадський та політичний діяч - Gazeta.ua) написав статтю "Как нам обустроить Россию?", де вперше прозвучала фраза про створення так званої Новоросії та захист російськомовного населення. Тоді й озвучили територіальні претензії до України щодо Криму та Донбасу. А на момент підписання Біловезької угоди про припинення існування СРСР спецслужби РФ почали дестабілізаційні процеси в Україні. В 1990-х роках підняли питання щодо статусу Криму. Тоді з'являється одіозний проросійський політик Юрій Мєшков, який стає президентом Республіки Крим і створює підвалини для його анексії. Друга спроба Росії забрати півострів була в 2003-му. Тоді Україну змусили підписати невигідні для нас угоди, які закріплюють статус Азовського моря як внутрішнього для двох держав. На жаль, на восьмому році війни Україна так і не денонсувала цей договір, що не дозволяє іноземним партнерам в повному обсязі надавати військово-технічну допомогу у момент присутності кораблів НАТО в акваторії Азовського моря.

Це були дзвіночки до того, що РФ виношує план щодо розчленування України. Спецслужби їх проігнорували.

Майдан 2014 року в Києві став підставою для подій, що розвинулися в Криму і на Донбасі теж. Допоміг створити картинку державного заколоту, приходу націоналістичних сил до влади і проведення етнічних чисток в російськомовних регіонах. Москва почала нарощувати напругу. На початках навіть говорили, що авторами Майдану були люди з оточення Віктора Януковича.

Якби був реальний спротив від України, а саме арешти заколотників та збройний захист військових частин, то Росія не пішла б на пряму військову агресію. Тим більше тоді вона наполягала, що задіяні лише загони самооборони, а сама російська присутність була без знаків розпізнавання.

Тут не останню роль відіграв тодішній міністр оборони України Ігор Тенюх. Давав відверто дурнуваті заяви, що дестабілізували і нашу армію, і суспільство в момент спротиву. Тоді він сказав, що боєздатних частин української армії, які могли б протистояти Росії, є не більше п'яти. Взагалі його поведінка показала відсутність політичної волі та проукраїнських інтересів, що теж заважало відстояти Крим. Це зрада, бо людина, яка мала б захищати територіальну цілісність своєї країни, самоусунулася.

Не було кому боронити. 90 відсотків співробітників спецслужб виявилися зрадниками. Досі відкрите питання про перетягування українських військових на бік російської армії. Україна в цьому напрямку ніяк не діє, зробили вигляд, що просто так сталося. Хоча саме вони мали протидіяти російській агресії, придушувати мітинги. Не робили цього, бо самі були причетними до дій Росії. Їх фактично купили. Служба безпеки весь час не блокувала вплив іноземних спецслужб, а кришувала нелегальний та легальний бізнес. Усі працівники СБУ мали нерухомість, гроші. Росія прекрасно про це знала і дала можливість продовжити свої справи, вступивши в лави ФСБ. Така ж ситуація була під час захоплення Донбасу.

Можна було б перекинути військові сили з інших частин України. Але говорили, що це спровокувало б відкрите вторгнення Росії. Насправді ми її так лише заохотили. Блокування військових частин вже є фактичним оголошенням війни. Військові мали б реагувати і, згідно присяги, захищати свою країну. Саме відсутність рішучості в діях центральної влади дала Росії можливість легко реалізувати свої плани. Якби привезли військових і стали на захист, РФ не посміла б продовжити свої наміри. І навіть не зайшла б на території Донбасу. Слава Богу пощастило втримати Харківську область від створення народної республіки. І це лише силами Арсена Авакова, бо то зона його фінансово-політичних інтересів.

А насправді усе, що ми мали б зробити, то це чітко показати, що готові захищати країну. Результат був би позитивний для нас.

Якби ми вийшли на збройне протистояння, то російський наступ вважали б актом зовнішнього вторгнення із усіма наслідками. Йшлося б уже не про санкції іноземних партнерів, які не діють, а про дійсно жорстку реакцію. Крім того, нам би вдалося зупинити агресію РФ. Натомість вона побачила, що Україна коливається, не зважується на радикальніші дій. Відповідно почала розгортати в Криму свої сценарії, заперечуючи присутність там своїх солдат.

Проте надіятися на допомогу та підтримку Європи та США теж не треба було.

Діяли неорганізовано. Навіть не вивезли готівку із установ держбанку. Чому про це не подумали, ми настільки багата країна? Події розвивалися не за одну ніч, час діяти мали. Складається враження, що були якісь домовленості. Така ж ситуація і на Донбасі. Ми самі профінансували квазіутворення на своїй території.

Збитки, які понесла Україна через анексію Криму, становлять сотні мільярдів доларів. Це стосується об'єктів військової соціально-економічної інфраструктури, які лишилися на півострові.

Тут іншого варіанту бути не могло. Чесний референдум неможливий за жодних умов. Крим би нам так легко не віддали. Москва мала показати, що ледь не всі жителі півострова хочуть до Росії. А вона має захистити російськомовне населення.

Процес буде дуже важкий. Німеччина об'єдналася після 50 років російської окупації. Франція повернула землі Ельзас-Лотарингії після 40 років влади Німеччини.

Україна має діяти не лише дипломатично, а й розглядати військову участь. Тішить те, що на останніх навчаннях Sea Breeze легендою було проведення десантних операцій для звільнення окупованого Криму разом із іноземними партнерами. Також, аби відвоювати Крим, треба денонсувати російсько-український договір про розміщення Чорноморського флоту та угоду про спільне використання надр Азовського моря. Дивно воювати з Росією і при цьому разом заробляти на вилові риби. І обов'язково маємо підвищувати боєздатність українського флоту.

Так ми зможемо показати готовність діяти рішуче в питаннях Криму.

Найперше маємо зрозуміти, що Росія - ворог. Вона ніколи не змириться із фактом існування незалежної України. По-друге, треба заборонити діяльність будь-яких проросійських організацій в Україні. Це стосується і засобів масової інформації. Вони створюють основу для подальших проявів сепаратизму. Обов'язково маємо реформувати спецслужби, в першу чергу СБУ. Якщо повторяться події 2014-го, то надії, що співробітники знову масово не підуть на бік ворога, немає.