Нормалізація лайки й агресія - як українська письменниця два роки жила в Москві

 

Письменниця і маркетолог Ірина Жураковська до війни кілька років працювала в Росії. Москву називає єдиним містом, де їй було некомфортно і куди повертатися точно не хоче.

"Єдине, місце, де мені було некомфортно і куди я точно не хочу повертатися, це Москва. Там я працювала у 2008-2010 роках. Їхала туди з думкою про "Майстра і Маргариту" Булгакова, про Висоцького, Віктора Цоя, про андеграунд і про російську літературну класику. У мене був челендж шукати в ній щось хороше, і я це робила дуже відповідально.

Але важко було витримувати шалений ритм міста, рівень побутової і корпоративної агресії. Нормалізація лайки і негативу там така, що впадає в очі. Коли я повернулася в Київ після двох років а Москві, мені казали: "Ти таке стерво стала!" А я просто людина, яка якось вижила два роки в Москві і не збожеволіла, адже була в постійному високому стресі", - поділилася враженнями Ірина Жураковська.

"Дуже впадала в око разюча різниця між життям багатих і бідних. Моя мама росіянка – з Камчатки. Родичі моєї мами живуть усього за 400 кілометрів від Москви – у цілковитому зубожінні. Я не могла зрозуміти, як може поєднуватися розкіш і достаток Москви з повним зубожінням.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українці досі чекають, що їм скажуть, що робити" - письменниця

Приїжджаючи в гості до сестер бабусі в Івановську область, я залишала їм тисячу рублів. На той момент це для мене означало один раз сходити в ресторан, а для них – чверть пенсії, на яку вони можуть цілий місяць купувати ліки. З інвалідної пенсії чверть іде на ліки, ще одна - на погашення комунальних і проведення газу. Країна, яка шантажує газом всю Європу, своїм власним громадянам цього газу часто не дає. Вони отримали доступ до газу лише в кінці 2000-х, і то не всі", - додала вона.

Інтерв'ю з Іриною Жураковською читайте в журналі Країна.

×