У Києві попрощалися з командиром батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, учасником російсько-української війни, Народним героєм України майором Андрієм Верхоглядом. Заупокійну службу проводили у Михайлівському Золотоверхому соборі.
27-річний боєць загинув на фронті 22 червня під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Після повномасштабного вторгнення Росії Андрій Верхогляд з позивним "Лівша" у складі бригади захищав столицю у напрямку Борисполя та Броварів. 26 березня майора нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на церемонії прощання з героєм. Поспілкувалася з друзями та побратимами Верхогляда та дізналася, якою людиною військовий був у повсякденному житті.
- Я особисто не була знайома з Андрієм, але я знала його зі слів товаришів, - розповідає Олена Трепільченко, мати розвідника 93-ї ОМБр Едуарда "Ахіллеса", який загинув у травні. - Він був дуже світлою та доброю людиною, добрим воїном. Дуже жаль, що від нас пішов один з кращих. Андрій був дуже веселий. Я вчора спілкувалася з бійцем 72-ї бригади, Андрій був його командиром. Казав, що коли був він, мало того, що нічого не було страшно, він міг шуткувати з будь-якої ситуації.
Побратими згадують майора як досвідченого та професійного командира. Однак чоловік ніколи не проявляв суворості.
– Людиною і командиром був від Бога, як то кажуть, – згадує характер Андрія військовослужовець Юрій з позивним "Грек". - Його дуже поважали, адже він був розумний. Востаннє спілкувалися за день до його смерті, щодо роботи. Він постійно посміхався, хоч радісно було, хоч сумно. Сам тримався й інших підтримував. Ніколи не проявляв слабкості, бо був сильний духом, не показував переживань.
Андрій Верхогляд любив Україну та був справжнім патріотом. Проявляв свою відданість державі не тільки словами, а й ділом.
– Люди, які обирають професію захищати свою країну, готові віддати за неї життя. Любов - це жертва, тільки тоді вона жива. На прощання прийшло багато людей, які знають, що Андрій загинув, захищаючи народ, – додає "Грек".
– Ми познайомились на війні, під час підготовки 2017 року. Він був командиром взводу. Так вийшло, що ми з одного міста, - каже друг та побратим героя 28-річний Юрій з позивним "Тамерлан". - Почали спілкуватися. Я, коли прийшов у підрозділ, побачив молодих та енергійних офіцерів, то відразу піднявся рівень мотивації. Подумав, що з такими офіцерами можна зробити все, що завгодно. Мав шалений досвід, пішов підтримувати моральний дух людей. Ніколи просто так нікого не сварив. Якщо був не правий, то визнавав свою провину і вибачався.
Юрій багато часу проводив з Андрієм і поза службою. Зустрічався з другом у вільний час та з посмішкою згадує ті часи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам треба вбити до біса багато русні!" - як у Києві оплакали та провели в останню путь Романа Ратушного
– Це дуже весела та енергійна людина. Мені здається, що немає ситуацій, які його засмучують. Якщо є, то вже за півгодини він забуває про це. Він роздає свою енергію всім, два слова – і всі посміхаються. У людях найбільше цінував чесність. Спілкувалися з ним перед завданням за кілька днів до смерті. У месенджері мені повідомили про те, що Андрій загинув. Це був для мене удар, шок, але я знаю, як Андрюха ставиться до того, як хтось оплакує. Звичайно, я дозволив собі десь, лежачи у бліндажі, поплакати, пустити чоловічу велику сльозу. З одного боку, це сильна втрата, а з іншого – вона мотивує тебе робити більше.
"Тамерлан" навчився у друга бути оптимістом у будь-якій ситуації.
– Коли мені складно, то думаю, а що зараз Андрюха скаже. І одразу береш себе в руки. Навіть сьогодні я стояв і гадав, а що він сказав би. Точно сварився б на людей, які сильно плачуть. "Що ви тут слюні розпустили", – сказав би.
Захисника поховали у рідному місті Новоград-Волинський на Житомирщині.
3 
79692
Коментарі