"Страшенно розгнівило, коли в листопаді 2013 року в центрі Києва брутально й безжально побили студентів. Такий цинізм і нехтування прагнення більшості українців іти європейським шляхом стали і для мене поштовхом діяти рішуче", - розповів кореспонденту Gazeta.ua 43-річний Сергій ВАСИЛЬЧЕНКО з міста Гайсин на Вінниччині.

Він працює в місцевому краєзнавчому музеї. Був активним учасником Революції Гідності.

"Вирішили негайно їхати на Майдан. Закупили чай, лимони, протигрипозні пакети та найпростіші медичні засоби. Разом з представниками місцевого осередку "Свободи" виїхали до Києва. Близько десятої вечора були біля Будинку Профспілок. До нас вийшов наш земляк Сергій Котенко. Він входив до 27-ї сотні. На його прохання ми зголосилися підмінити вартових, які вже кілька днів не покидали пост", - пригадав чоловік.

Васильченка вразила самоорганізація і згуртованість на Майдані.

"Люди підтримували один одного. Якщо бачили, що старий чоловік сам ріже дрова, відразу допомагали. Як хтось не справлявся на барикаді, то теж не проходили повз. На Майдані кожен проявив свої найкращі якості. Нам вдалося довести, що там зібралися не якісь розбишаки, які розхитують ситуацію в країні, а толерантні, культурні люди, що прагнуть змін в країні".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Можемо давати тотальну відсіч Росії". Українці відзначають День гідності та свободи

На Майдані Васильченко отримав три поранення.

"У ніч на 11 грудня привезли "беркутівців" і мене охопив страх - стільки спецпризначенців одразу ще ніколи не бачив. Вони збіглися й почали штурмувати верхні барикади. Ми разом з іншими активістами намагалися їх утримувати. В якийсь момент барикада хитнулась і я впав на землю з висоти в два з половиною метра. Підняв штанину, а там все в крові. Виявилося, чимось розпоров ногу. У Будинку Профспілок дали кровозупиняючий бинт. Я нашвидкоруч замотав рану й побіг назад. Ту барикаду вже розібрали, "беркутівці" підійшли дуже близько. Тоді думав, що Майдан знищать. Але в цю мить працівник київського метро вийшов по відкритому зв'язку і почав закликами всіх іти на Майдан. Таксисти почали безкоштовно підвозити людей. На Майдані їх ставало дедалі більше. Десь о пів на п'яту ранку добровольців було так багато, що спецназ і внутрішні війська відступили.

Ще одну серйозну травму отримав 18 лютого в Маріїнському парку. Під час рукопашних зіткнень відчув сильний удар по голові, мабуть, дубинкою. Хоч був в двох в'язаний шапках і армійській касці, знепритомнів. Того ж дня поблизу провулку Кріпосний у мене під ногами розірвалася граната. Сам собі повитягав уламки і знову побіг на Майдан. Ніколи не забуду, як переносив тіла загиблих людей".

Пізніше у Сергія напухла й почала синіти нога.

"Виявилося, що не всі уламки від вибуху гранати витягли. Лікар-волонтер взявся шукати стороннє тіло. Сказав терпіти, бо наркозу не було. Всунув хірургічні ножиці в ногу. Витягнув пластмасову кульку розміром з ліщину. Після цього порадив їхати до лікарні. Сказав, потрібна ще одна операція, щоб уникнути сепсису й ампутації кінцівки. Ввечері одна киянка відвезла в лікарню. Наступного дня я був на операційному столі. Рану почистили під загальним наркозом. Лікувався тиждень".

"Майдан нас об'єднав і змінив. Ми вже ніколи не будемо іншими. Але варто пам'ятати - боротьба за незалежність все ще триває", - підсумував активіст.

×