78-річний Віктор Богданович Бітнер з райцентру Покровське Дніпропетровської області тримає власний міні-притулок для тварин. Зараз утримує там 43 собаки.
Бітнер живе на окраїні селища в приватному будинку. Дружина пішла від нього кілька років тому, зараз живе з його знайомим. Хата огороджене шифером, за ним чується гавкіт собак. На паркані прибитий аркуш паперу з роздрукованим текстом "Собак через паркан не кидати!!!".
Віктор Богданович відкриває металеві ворота. Пояснює, що часом їх добрі люди перекидають через паркан, але на них накидаються великі собаки й ранять. Тому мусив почепити оголошення. Назустріч з-під воріт кидаються дві дорослі собаки й кілька цуценят.
"Не бійтеся, ці не вкусять", – каже господар.
Двір поділено загорожами на декілька частин. У всіх бігають собаки.
"Кожен ранок беру свою стареньку "Таврію" і їду на трасу, збираю збитих собак, – розказує чоловік. – Тут гонщиків вистачає. Бо ж траса йде з Донецька на Дніпропетровськ. Донецькі часто лихачать. Буває, женуться, аж дороги не бачать. Ну і місцеві, як нап'ються. На днях сам бачив, як молодик з сусідньої вулиці хотів їжака задушити. Тварина тікає, а він аж на обочину заїхав, тільки б його переїхати. Їжак втік. Я тоді їхав машиною, став, думав уб'ю за таке... Що тобі та тварина зробила?".
Віктор Богданович веде показувати собак.
"Почав я цю справу у 80-х роках, - пригадує чоловік. - Тоді робив кіномеханіком. Віз у сусіднє село кіно. На дорозі переді мною машина переїхала собаку. Він так плакав і кричав, як людина. Мені стало так його шкода. Підібрав, відвіз собаку додому. У нього були зламані тазові кістки. То ж який біль... Перев'язав собаку, вколов знеболювального і лишив у себе. Так з тих пор і збираю поранених собак, кого вдається прилаштувати, а решта так і живуть зі мною".
Бітнер показує на собачу буду – там лежить невелика чорна собака Жанна, біля неї вовтузяться крихітні цуценята.
"У лютому, як морози були, до мене прибігли троє жінок із сусідньої вулиці. Просили допомогти – бо троє собак упали у криницю. Чи то самі впали, чи може хто вкинув – хто його знає...Добу там сиділи, плакали. Люди спати не могли, подушками вуха закривали, щоб не чути, як собаки замерзають. Я прикріпив до стільниці троса й опустив у криницю. Так і підняв усіх трьох. Машину свою прогрів, привіз додому. Назвав – Жанна, Лялечка і Умка", - пригадав чоловік.
Поруч з Жанною бігає старий рудий облізлий собака на кличку Банан. Йому вже 22 роки.
Найзліші собаки у дворі – Малюк, Кнопочка і Віка. Сидять в окремій загорожі. Улюблениця Віктора Богданович – собака Крапелька. Невеличка, білява, з темними плямами. Її він бере на руки. Показує через огорожу.
"Сусіду в мішку кинули. Хтось запхав собаку в мішок, вдарив молотком по голові. А сусід знайшов. Ну знає, що тут по собаках я. Тож і приніс мені її. Ми гематому Крапельці вилікували. Вона зі мною в хаті зо три місяці жила, як домашній кіт. Ну ще Раджа може вкусити, але він у сараї закритий. Пішли, покажу", – відчиняє двері сараю Бітнер.
Усередені на ганчірках сидить геть голий собака – шерсті на ньому немає. Трохи чорної шерсті залишилося біля щелепи й на лапах.
"Від старості й хвороби вся шерсть випала. Я його мазями мащу, але пока не помагає". – каже Бітнер.
У сараї на полиці показує власну труну.
"В кінці 80-х років захворів на рак легенів. Але вилікували, – сміється чоловік. – Я, щоб нікого не турбувати, сам зробив собі труну. Кажуть, що не можна труну вдома тримати, в мене вона більше 20 років стоїть. І нічого. Дітей у мене нема. Жінка пішла. Є родичі, але далекі. Я другу наперед пам'ятника замовив, заплатив. Боюся когось обтяжувати. А племіннику сказав, щоб ніяких поминок, як помру, за мною не влаштовували".
Бітнер запрошує до хати. У коридорі на столику лежать 10 буханців хліба – це на завтра собакам. Стільки хліба Віктор Богданович купує щодня. Бере на місцевій колгоспній пекарні по 3 гривні, на ринку хліб коштує від 5 гривень.
"Тільки на хліб для собак йде у місяць 900 гривень, – підраховує чоловік. – Ще десь 700 гривень витрачаю на кістки, шкурки, легені – відходи. Літом крупи купляю. Беру ячмінь і кукурудзу. Собакам варю супи на кістках з крупами й кришу хліб. Отак і живуть".
На хліб він витрачає усю свою пенсію – 900 гривень.
"Я отримую пенсію й по людях майструю, – розказує чоловік. – Кличуть, коли водопровід зробити, коли опалення. Я йду, не відмовляю. Бо собак годувати треба".
Віктор Богданович зізнається, що найбільше боїться, що зляже. Показує ліки, котрі приймає, аби попередити інсульт.
"Дуже боюся, що буду лежати, сам повільно вмирати й собаки будуть коло мене з голоду помирати. Вони ж нікому не треба. Дуже мрію, може знайшлась би де жіночка мого віку, щоб разом доживати. Тільки щоб собак любила. Я б її й хату лишив би, і своїх собачок", - додав чоловік.
1 
79692
Коментарі
15