Мертвих плутають у моргах. А обшиті труни родом із СРСР - власник ритуальної служби

Якщо помирає людина, то потрібно відразу повідомити про це у поліцію. Правоохоронці приїжджають за викликом, фіксують факт та приймають рішення — направляти тіло на розтин у судовий морг, чи ні. Якщо обирають останній варіант, то треба іти до сімейного лікаря, який має видати довідку про смерть. Також родичам необхідно буде оформити свідоцтво про смерть у РАЦСІ.

Якщо мова про морг, то туди тіло працівники поліції перевозять безкоштовно. І там родичі отримують довідку. Після судово-медичного розтину треба звернутися у районну прокуратуру за місцем настання смерті і взяти дозвіл на видачу тіла. Іноді, у підозрілих випадках — убивства, ДТП тощо — можуть заборонити кремацію. Аби за потреби ексгумувати останки.

Коли людина помирає в лікарні, то поліція так само туди має прибути. Тіло теж можуть направити на розтин.

Усі тіла направляють на розтин, якщо є ознаки насильницької смерті або вона настала раптово чи при нез'ясованих обставинах. Якщо людина померла поза межами свого проживання, чи її особа не встановлена.

Тіло літньої людини можуть направити за цих умов, а також, якщо вона якийсь час не перебувала під наглядом лікаря та не була підписана декларація із сімейним лікарем.

За законом, у кожному морзі має бути стенд із контактами державних і приватних ритуальних компаній. Однак, у Києві практично в усіх таких закладах — діють приватні ритуальні служби. Тому людей знаходять самі.

Морги підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я. У обов'язки санітарів входить одягання, миття і вкладання тіла у труну. Але іноді вони беруть за це додаткову плату.

Якщо тіло лишається вдома, то слід зважати на певні регіональні особливості. Наприклад, у селах, є традиція самостійно готувати тіло до поховання. Навіть після розтину.

 

Комунальні компанії надають базовий пакет - труна, хрести, вінки, транспорт, персонал, та викопування могил. Приватні дивляться вперед та розширюють асортимент. У нашому прайсі більше 250 видів товарів та послуг. Сюди входтть усе, що пов'язано із поховальним процесом. Зокрема поминальні обіди, кремація, допомога з оформленням документів, виїзд на місце, транспортування тіла тощо. Можна замовити послугу "під ключ", щоб близькі померлої людини могли приділити час прощанню та роздумам. Надаємо усі можливі варіанти, радимо, а люди самі обирають - як їм зручніше.

Важко говорити про мінімальну вартість, оскільки кожен випадок індивідуальний. Різняться і запити, клієнтів. У компаній, зазвичай, є "економ пакети". У нас ця сума складає 4900 гривень. У вартість входить найпростіша труна, катафалк, 4 людини, які будуть носити труну. Усе інше надається за додаткову плату. Зокрема машина, яка привезе тіло із моргу, кремація або поховання. Копання могили у зимовий час - плюс 2500 гривень. Послуги крематорію - 2500-3000 гривень. Без поминального обіду, у Києві треба буде витратити близько 8-10 тисяч.

У такому випадку бажано, щоб тіло направили на судово-медичну експертизу. Поліція може піти назустріч та транспортувати труп. У морзі родичі пишуть відмову від тіла. Або якщо протягом 10 днів труп ніхто не забирає, то його мають право захоронити за рахунок комунальних коштів. Просто так безкоштовно ніхто такі послуги не надає.

Усіх таких померлих хоронять одночасно, везуть в одній машині у дерев'яних не обшитих трунах. Когось на кремацію, а когось — ховають у землю. Іноді на табличках таких могил відсутні імена, а просто вказаний номер.

Є пільгові послуги для учасників бойових дій: труна, автобус, організатор, персонал, два вінки.

Це не так. Якщо порівнювати з Європою, чи США, то у нас вартість менша. Там мінімальна ціна на поховання - 2-3 тисячі доларів. Хоча усі товари для похорону такі ж, як і в Україні.

За кордоном на законодавчому рівні прописані правила гри для ритуальних компаній. Є одна атестована компанія, яка обслуговує певний "район" із визначеною кількістю населення. І усі мешканці можуть скористатися їхніми послугами. Як правило, такі ритуальні бюро повного комплексу та мають власний морг, залу для прощань, поминальні кафе тощо.

Також у Європі та США переважна більшість поховань проходить із кремацією. В Україні до цього ставляться скептично, тому у нас такий ажіотаж з місцями на цвинтарі.

Ціна на товари не змінюється. Дорожче ритуальні служби беруть за послуги, адже персонал, який працює із померлим - має отримати удвічі більшу оплату.

Вартість поховання хворого на ковід збільшується десь у 2 рази. На початку пандемії було ще дорожче, адже для співробітників купували захисні костюми, маски та окуляри. Один комплект вартував понад 500 гривень. Наразі костюми необов'язкові, але все одно застосовуються засоби дезінфекції.

МОЗ рекомендує кремувати тіла. Труна під час прощання має бути закрита, а катафалк обробляють спеціальними засобами після перевезення трупа.

 

У столиці близько 70 відсотків поховань відбуваються за допомогою кремації, близько 50 на день. Ця цифра з кожним роком зростає. Однак у інших регіонах досі переважають звичайні поховання.

За останніх 15 років тренд на духовий оркестр із жахливими мелодіями відходить. Навіть запитів таких немає. Замість цього ритуальні служби можуть запросити на церемонію скрипаля, хтось замовляє піаніста.

У стереотипах людей залишились радянські звички. Наприклад, думають, що труна має бути обшита тканиною. Насправді, обшивають для зменшення вартості виробництва. Гроб у таких випадках виготовлений із низькоякісних матеріалів. А оскільки у СРСР поховання проводили за державний кошт, то таким чином економили. У жодній сучасній країні обшитих трун немає.

Залишився тренд на штучні вінки та квіти. Іноземців це дуже дивує. У світі є традиція, коли померлому підносять зрізані квіти, які символізують завершення життя.

Найрідше місце для прощання у Києві - храми. Часто відспівують біля моргу. Померлим політикам надають Колонну залу. Для прощань зі спортсменами виділяють Палац Спорту, із лікарями прощаються в Інститутах та медичних центрах.

Одна жінка ховала бабу, яка була творчою особистістю. Захотіла, щоб у залі для прощання було, як удома. Привезли специфічні меблі, вази, книжки, улюблені речі померлої. Жінка любила метеликів та збирала їх. Колекцію розвісили на стінах. Під кінець церемонії в небо випустили живих метеликів.

Запам'яталася клієнтка, у якої померла мати в Києві. Донька жила за кордоном довгий час. Коли вибирала труну, то покривало попросила із натуральної тканини, щоб матеріал був максимально екологічний та розпадався в землі. Тоді ми не змогли їй допомогти, адже всі покривала виготовляють із синтетики. Лише за три роки вдалося знайти бренд української вишивки "Теліженко", які погодилися виготовляти аксесуари з льону.

У ромів є традиція робити надзвичайно пишні похорони. Для їхньої культури не прийнято сумувати. На столах - багато їжі та алкоголю. Гуляти можуть кілька днів і просто на цвинтарі. Гостей, зазвичай, 50-100. Вони купують дорогі труни та самостійно будують склепи. У могилу всі, хто прощається - кидають гроші та дорогоцінності. Чим більший був статус людини, тим більше коштовних речей залишають. Якщо накидали багато грошей та прикрас, то можуть могилу залити бетоном. Щоб не розграбували.

Був клієнт із Хмельницького, який обрав найдорожчу труну. Але вона не входила у двері квартири. Тому порадив провести церемонію по-іншому. У результаті чоловік організував пишні похорони. В Хмельницьку ніхто не розумів, кого ховають. Хоча насправді, покійна була звичайною вчителькою. Але так багато вклала у сина, що він так вирішив вшанувати її пам'ять.

Зазвичай дорогі поховання замовляють або статусні люди, або ті, хто намагається залагодити провину перед померлим.

Це була відома людина. Спортсмен, який зробив великий внесок у розвиток вітчизняного спорту. Вартував похорон близько 700 тисяч гривень.

Страшний сон співробітників ритуальної служби - коли наплутали тіла у морзі. Звичайно, відповідальність на тих, хто ідентифікує тіла.

У моїй практиці було два таких випадки. Одного разу наплутали тіла у морзі та привезли на прощання інший труп. Потім все замінили, але осад у родичів залишився.

Іншого разу із будинку для літніх людей привезли тіла двох бабусь у судовий морг на розтин. Після цього родичі однієї з померлих звернулися до нас за послугами. Коли її ховали, то труна була відкритою і близькі прощалися. За три дні інша ритуальна служба ховала другу бабусю. Коли сім'я побачила тіло — заявили, що це не їхня родичка. Виявилося, що у морзі переплутали тіла. Ми віддали людям прах першої похованої жінки. Всі фінансові витрати узяли на себе.

Родичі багатих чи відомих людей вимагають від ритуальних бюро високого сервісу. Обирають кращі товари і цінують спеціалістів, які здатні виконати їх побажання. Іноді, просять зустрітися поза офісом та відгородити їх від усіх проблем та процесів. Гостей зазвичай на прощаннях 100-300. Працює велика кількість організаторів та персоналу.

У нас жодного разу не замовляли таку послугу. Не чув, щоб в Україні зараз була така практика. Однак у ромів є традиція щодо цього. Коли тіло виносять із дому, то всі жінки починають кричати, рвати на собі волосся, кидатися в ноги тим, хто несе труну, плачуть. Коли труну ставлять - усе зупиняється.

Більше літніх, молодих - рідше. Багато зустрічалося незрозумілих смертей, навіть безглуздих. Наприклад, далекобійник ремонтував КамАз, ліг під нього. І якось випадково машина рушила з місця і наїхала на нього. Розчавила голову.

У православних, католиків, вірменської православної церкви та протестантів - різні форми намогильного хреста.

Мусульмани ховають без труни у савані, у сидячому положенні. Якщо людина, наприклад, померла вранці, то поховати треба до заходу сонця. Також у них немає хрестів, ставлять камінь.

 

Ми намагаємося зробити так, аби клієнти не відчували негативних емоцій від похмурої обстановки. Треба вчити людей, що це така ж сфера послуг, як й інші. Всім рано чи пізно доводиться мати справу зі смертю.

Більшість похоронних бюро - це незрозумілий персонал, який може навіть грубити чи халатно ставитися до обов'язків, темні приміщення, відсутність організації тощо. Такий імідж сформувався в Україні, зокрема з вини самих компаній.

Бувало. Таке стається, коли щось пішло не за планом, або щось не сподобалося замовнику. Наприклад, труну не такого кольору привезли і доводиться компенсувати.

Був випадок, коли відмовилися платити, бо незрозуміли, чому таку ціну ми виставили. Хоча попередньо все обговорювали.

Люди її бояться і їх ніхто до цього не готує. Дітей з малого віку не беруть на похорони аби не злякати. Але треба, щоб було навпаки. Неповнолітні з дитинства мають знати, що таке смерть.

У будинках для літніх людей немає психологів, які б допомагали бабусям та дідусям долати страх. До смерті треба бути готовими завжди, не боятися цього. Особливо у старшому віці. Щоб людина зі спокоєм пішла з цього світу.

У законодавстві передбачено волевиявлення, за допомогою якого можна спланувати свою останню подію в житті. Наприклад, якщо немає близьких, які можуть виконати волю, то у деяких ритуальних службах укладається договір. Можна прописати всі нюанси. Про це знає мало людей, адже це не оголошується загалу.