Львів'яни провели в останню путь волонтерів медичної роти

Фото: Ярослав Тимчишин

25 лютого Львів прощався з трьома волонтерами медичної роти нацгвардії імені Пирогова.

Кілька сотень мешканців Львівщини з квітами, вінками та синьо-жовтими прапорами проводжали героїв в останню путь.

Городяни віддали шану Василю Задорожному (позивний "Кавказ"), Дмитру Лагунову (позивний "Кощій") і Тарасу Кончевичу (позивний "Медик"). Активісти Майдану, після завершення Революції Гідності, усі троє пішли добровольцями у медичну роту щоб рятувати поранених.

9 лютого чоловіки їхали так званою "дорогою смерті", у Дебальцево за важкопораненими і поблизу селища Логвиново потрапили у засідку до сепаратистів. Медичний джип підірвався на фугасі, санітарний БТР кілька годин поспіль бойовики накривали "Градами". Дмитро Лагунов загинув одразу, Василь та Тарас були поранені, але щойно санітарна бригада виїжджала за ними, починався прицільний вогонь. І так кілька днів поспіль.

Найстаршому, Василю Задорожному, було 50 років. Свій позивний – "Кавказ" він отримав за відвагу, рішучий характер, відчайдушність та цілеспрямованість. Спочатку Василь допомагав хлопцям на передовій – возив речі, продукти та перегнані з Польщі авто, а у вересні минулого року записався добровольцем в медроту нацгвардії імені Пирогова. Матері, щоб не хвилювалась розповідав що працює в Києві.

Наталя Ярош, сестра загиблого згадує, що Василь, коли приїздив гостювати на Різдво, прощався з нею такими словами : "Сестричко, ми мусимо їхати, бо наших дітей молоденьких позабирають, краще ми старші, вони не мають досвіду. Хто як не ми?".

Дмитро Лагунов , позивний "Кощій" приєднався до медичної роти наприкінці січня, це було чи не перше його серйозне бойове завдання.

Тарас Кончевич, за освітою стоматолог, був єдиним професійним медиком серед загиблих. Минулого року, під час першої ротації, зазнав вогнепального поранення в ногу. Після лікування повернувся на Схід.

"Він був такий, що навіть коли ти був у сльозах, то знайшов би щось, щоб ти розсміявся" - розповідає брат Тараса - Ярослав Кончевич.

Ігор Ільків – командир медичної роти нацгвардії ім. Пирогова взявши прощальне слово ледь стримував сльози : "Я був не один раз на війні, але щоб по лікарях стріляли і розстрілювали санітарні машини, такого ще світ не бачив. Ні в Афганістані, ні в Іраку, ні в Югославії, в жодній миротворчій місії такого не було. Ми воюємо зі звірами, інакше їх не назвеш".

Тіла загиблих героїв вдалось забрати лиш через два тижні після обстрілу. Волонтерів обміняли на полонених сепаратистів.

Після прощального богослужіння у Гарнізонному храмі св. ап. Петра та Павла траурна процесія вирушила пішою ходою на Личаківське кладовище, де відбувся чин похорону.

Поховали побратимів з військовими почестями на полі почесних поховань №76.