У День пам'яті жертв Голодомору, 24 листопада, в одноіменному Меморіалі у Києві виникла суперечка між відвідувачами та директором музею.
Тут презентували Народну книгу пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років.
"Концепція нашого музею – висвітлювати історію без будь-яких політичних кольорів і забарвлень. Була жахлива історія і це є нашим завданням – донести до людей", - зазначив директор музею Віктор Діденко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Листи часів Голодомору може потримати кожен
Його перебила білява жінка років 50-и з зали:
"А геноцид голодом проти українського народу, хіба це не політика? А те, що 80 років минуло, а телебачення мовчить про цю подію, це не політика? Що буде якщо ми і далі боятимемось? Ми не знаємо прізвищ, бо ми боялися їх згадувати! Якщо ми й далі будемо боятися, то ми ніколи їх не згадаємо. Шевченко казав: "Борітеся - поборете!" І пам'ятаймо одинадцяту заповідь: нікого не бійся".
"Ми нікого не боїмося. Ми, здається, єдина структура в нашій державі, яка взагалі розповідає про Голодомор. Але ми музей і хочемо, щоб люди сюди приходили до нас для того, щоб подивитися документи, які тут представлені. А дуже багато говорять спочатку: "Та який Голодомор? Він був у всьому Радянському Союзі". Так! Але ми живемо в Україні і музей цей про Україну. Політика - це брудна річ, а правду історії кожна людина може у нас подивитися і вийти звідси з переконанням, що Голодомор таки був геноцидом. Це завдання нашого музею", - відповів Діденко.
"Ви дипломат!" - стримано чути у відповідь.
Дискусію підхопив Євген Бистрицький, голова Міжнародного благодійного фонду "Відродження".
"Я би підходив по християнськи. Якщо ви хочете помсту, ви знайдете іншу помсту. Дуже багато українців страждали від самих же українців. Так сталося, побудували систему, яка проводила соціальний експеримент, коли людина не важлива. Вони могли пожертвувати кожним, будуючи комунізм. І ця жахлива система, слава Богу, минула. Щоб ця трагедія не повторилася, треба будувати справедливе суспільство. А значить влада має бути під контролем суспільства, чого зараз немає. І кожен загиблий мусить бути знайдений. А робити з цієї трагедію історію помсти, на мій погляд, безнадійно. Ми мусимо мати гідність пережити це в собі, щоб стати сильніше", - сказав він.
"Подивіться фотографії, хто проводив голод, - вів далі Віктор Діденко. - Так, Сталін, Постишев, Косіор - ми їх знаємо. Вони видавали накази. Але на місцях хто це робив? Наприклад, я свого діда ніколи не бачив - він загинув у 1942 році під Харковом і я пишаюся цим. Але він був офіцером НКВД. А я зараз - директор музею. І я не знаю чим займався дід у 30-і роки, чи був він до цього причетний. Бабуся ніколи нічого про ті роки не розповідала".
"Мабуть, тому що соромно було розповідати", - долучається киянка Тетяна Марценюк.
Після презентації серед відвідувачів розмова продовжилася.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інститут Голокосту підготував відеопосібник про Голодомор
"Що мене вражає, коли був Віктор Ющенко, він багато робив помилок, але все-таки люди дізналися про Голодомор. А зараз все так тихо проходить. Бо замовчують. Якщо такий музей очолює нащадок НКВДиста, то це і буде замовчуватися", - сказала пані Марценюк.
"Діти не можуть відповідати за помилки батьків", - лунає відповідь.
Тетяна Марценюк вела далі, розповівши історію своєї родини з села у Ружинському районі Житомирської області.
"Він не має тут бути. Всі НКВДисти були причетні до голодомору. Чому Симоненко та інші заперечують Голодомор? Бо їхні батьки-діди грабували людей! Моя мама свідок, слава Богу ще жива. І вона розповідала як приходили комуністи й комсомолки, які втратили землю. Коли мама розповідає, всі плачуть. Люди ж на селі дуже важко працювали і все у них було. А в один день їх зробили нічим, викинули з хати. За колективізації почали агітувати вступати в колгосп. І жили в селах люди, таких мало, але були, які свою землю пропили, або ледачими були. І їх згуртували, зробивши комуністами. Взяли дівчат непевних, легкої поведінки, які стали комсомолками. Ці терористи заходили в кожну хату. Їх було чоловік 10, їм дали зброю, вони ходили і людей залякували. Чия це була вказівка? Сталіна! З металевими штирями вони ходили й колупали землю,шукали зерно. Мамі було 5 років, вони її у груди кололи й питали де зерно. Мама казала, що нема, бо вже все віддали, хата була голою. То ця комсомолка останню хустку з неї зідрала. Їх викинули голих і босих на вулицю".
8 
79692
Коментарі
18