У середу Лейпциг футбольного матчу між Іспанією та Україною практично не помітив. Лише поодинокі уболівальники в червоних іспанських та жовто-синіх українських футболках ходили по практично порожніх вулицях. Місцеві ж десь ховалися від тридцятиградусної спеки. Причина цьому – розташування стадіону, який знаходиться на північній околиці міста у великому парку. Тож уболівальники, які прибували до Лейпцига, до міста не доїжджали, а одразу прямували до парку, поруч з яким і центральний вокзал міста.
Іспанців було разів у десять більше за наших. Але це стало видно лише на трибунах. У парку наших було не менше. Фани з Іспанії приїхали до Лейпцига потягами та авто. Багато хто з них сумістив футбол із відпусткою. Уздовж парку стояли сотні іспанських "будиночків на колесах", таких, у яких мандрують не дуже заможні європейці. Кожен будиночок прикрашався прапорами, грала іспанська музика, а самі уболівальники постійно щось наспівували і пританцьовували.
Українці прибули на автобусах за кілька годин до початку гри. І хоча на виході із парковки стюарди всім давали карту Лейпцига, наші розміщувалися тут же на травичці і починали закушувати своїм. І правильно робили. Як потім виявилось, ціни у буфетах на стадіоні були високими навіть для німців. Але що зробиш, коли спека? І народ брав склянку коли за три євро і середній бокал пива за п"ять.
Сам стадіон має величезну територію і цілковито "гітлерівське" планування. Збудована у тридцяті роки арена зведена так само, як нижній ярус київського "Олімпійського". Сучасний верхній ярус там прибудований не так, як у нас, а з дахом над трибунами. Перед власне трибунами знаходиться величезне поле приблизно двісті на двісті метрів із величезним підвищенням. Здається, саме тут проходили знамениті паради тридцятих років із фюрером на трибуні, які ми пам"ятаємо з кінохроніки.
Перед цим полем був розміщений власне вхід на арену, де ввічливі стюарди обшукували глядачів. Другий рівень контролю безпосередньо перед входом на сектори виявився дуже м"яким. Досить було притиснути квиток до турнікету, який приблизно так, як на наших станціях метро, давав змогу пройти всередину. Ніяких додаткових документів ніхто не вимагав.
Поводилися уболівальники обох команд напрочуд ввічливо. Ніяких конфліктів, окрім перегукування піснями та слоганами, не було.
Уболівальники наші поділяються на три категорії. Перша – українці, які живуть у Німеччини та інших європейських країнах. Вони приїжджають на матчі по одному або невеликими групами і на стадіоні сидять теж окремо. Друга група – українці з України, які прибули на турнір надовго і живуть тут. Є серед них і організовані, є і не організовані. Але всі вони мають квитки з української квоти ФІФА і саме вони сидять в "українському" секторі разом із тими, кого привезли турфірми.
Так фірма "Гамалія" включила футболку збірної у комплект послуг. І саме ці футболки створили жовтий сектор на стадіоні. Здивувався, побачивши на трибунах шведів, тобто людей у футболках збірної Швеції (теж жовто-синіх). Це виявились хлопці із Петербурга. Вони вболівають за наших, а футболок інших у себе не змогли купити. Такими ж росіянами виявилися і хлопці у бразильській формі.
Про настрій до і після гри говорити, думаю, зайве. Найкращим у той день було виконання українськими уболівальниками гімну перед початком матчу. А потім іспанці нас перекричали. І тому, що їх було більше, і тому, що натхнення підтримувати наших футболістів зникало з кожною хвилиною. Але розпачу після гри серед українців не було. Все-таки сама поїздка на такий турнір – вже свято. А перемоги прийдуть.
Микола НЕСЕНЮК, з Німеччини
2 
79692
Коментарі