неділя, 17 березня 2013 14:11

Хотіли запровадити "харківський" правопис: як створювалася українська Вікіпедія

Автор: ФОТО: Focus.ua
  Юрій Пероганич, 51 рік.

Народився в селі Cможе Сколівського району Львівської області. Після 7 класів батьки-вчителі переїхали на Чернігівщину. Каже: "Все життя думав, що то різні України, а виявилося - одна". 

За освітою - магістр міжнародного права; інженер-економіст (Київський інститут народного господарства, 1986); технік-математик-програміст (Київський технікум залізничного транспорту, 1980). 

З 1992 до 2000 року, працюючи заступником начальників управлінь статистики і зовнішніх зв'язків Укрзалізниці, відвідав 30 країн світу. Після того був головним консультантом Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку Верховної Ради, заступником директора видавництва "Юнікон Прес", помічником з питань міжнародних зв'язків президента Асоціації міжнародних експедиторів України, керівником департаменту зовнішньоекономічних зв'язків у Мінтрансі, начальником відділу в Держдепартаменті з питань зв'язку та інформатизації. 

З 2007 року є директором Асоціації підприємств інформаційних технологій, яка об'єднує торговців комп'ютерами та програмами. 

"Людина року - 2008" серед громадських діячів в українській галузі інформаційно-комунікаційних технологій. 
Виконавчий директор громадської організації "Вікімедіа Україна". З вересня 2012 року - член Комітету з розподілу коштів Фонду Вікімедіа. Сам започаткував понад півтори тисячі статей у Вікіпедії українською мовою.
Є членом Національної спілки краєзнавців України. Мріє зайнятися серфінгом. Любить подорожі та гірські лижі.  

Поділяє Франкове "Мета мого життя в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу".
Юрій Пероганич, 51 рік. Народився в селі Cможе Сколівського району Львівської області. Після 7 класів батьки-вчителі переїхали на Чернігівщину. Каже: "Все життя думав, що то різні України, а виявилося - одна". За освітою - магістр міжнародного права; інженер-економіст (Київський інститут народного господарства, 1986); технік-математик-програміст (Київський технікум залізничного транспорту, 1980). З 1992 до 2000 року, працюючи заступником начальників управлінь статистики і зовнішніх зв'язків Укрзалізниці, відвідав 30 країн світу. Після того був головним консультантом Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку Верховної Ради, заступником директора видавництва "Юнікон Прес", помічником з питань міжнародних зв'язків президента Асоціації міжнародних експедиторів України, керівником департаменту зовнішньоекономічних зв'язків у Мінтрансі, начальником відділу в Держдепартаменті з питань зв'язку та інформатизації. З 2007 року є директором Асоціації підприємств інформаційних технологій, яка об'єднує торговців комп'ютерами та програмами. "Людина року - 2008" серед громадських діячів в українській галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Виконавчий директор громадської організації "Вікімедіа Україна". З вересня 2012 року - член Комітету з розподілу коштів Фонду Вікімедіа. Сам започаткував понад півтори тисячі статей у Вікіпедії українською мовою. Є членом Національної спілки краєзнавців України. Мріє зайнятися серфінгом. Любить подорожі та гірські лижі. Поділяє Франкове "Мета мого життя в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу".

В американців Ларрі Сенґера та Джиммі Вейлза виникла ідея наукової енциклопедії. Перший був науковцем. Джимі - підприємець, дав гроші на задуми Ларрі. Люди з науковими ступенями мали писали статті для цієї наукової онлайн енциклопедії - НУ-педії. А Вікіпедію вони створили як допоміжний продукт, куди б дописувати міг будь-хто і звідки би статті відбирали для основної енциклопедії. За рік із 2001 року в цій Нупедії було створено кілька десятків статей, а в Вікіпедії рахунок уже пішов на десятки тисяч. Закинули вони основну, і перемкнулися на Вікі.

Енциклопедія вдосконалюється за рахунок того, що будь-хто може доповнити чи виправити помилку. Звісно, що й будь-хто може помилку внести, але фіксуються всі правки користувача, і всі правки з конкретних ай-пі-адрес. Якщо людина вносить помилки свідомо і часто - блокується можливість виправляти з тієї адреси. Спочатку на кілька годин, потім на дні і навіть назавжди. Вікіпедію неможливо зіпсувати. Вся історія редагувань збережена і відкрита всім. Можна подивитися, як виглядала будь-яка стаття в такий-то час.

Є своя ієрархія редакторів. Не рахуючи простих читачів, найнижчого рівня редактор - це анонімний користувач. Той, хто побачивши статтю - взявся і підправив її. Наступні всі - зареєстровані. Дії зареєстрованих уже відслідковуються за іменем, вказаним при реєстрації. Далі - користувачі, що отримали право завантажувати зображення і редагувати захищені статті. Ці додаткові права даються за 4 дні після реєстрації. Бо заблокована за вандалізм людина може тут же зареєструватися під іншим іменем.

Наступні в ієрархії - патрульні. Вони помічають статті як перевірені. Під кожною статтею написано ж "ви дивитесь неперевірену версію" або що востаннє перевірена - така то, а ви читаєте дописані і ще неперевірені доповнення. І читач вирішує, наскільки довіряти. Я маю статус патрульного. Наступний статус - адміністратор. Їх в українській Вікіпедії 23. Мають права блокувати вандалів і витирати статті. Але навіть коли стаття витирається - вона не знищується, а стає невидима. Тож коли вашу статтю видалили, а ви вважаєте, що вона мусить бути - знайте, робота не пропала. Просіть відновити.

Кожен автор - жертводавець і благодійник. Взамін за свій час отримує хіба що задоволення, що допомагає іншим і лишає слід в історії. У Вікіпедії втілилася марксистська ідея - що на вищій фазі комуністичного суспільства суспільство зможе написати на своєму прапорі: "Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами!" От тільки в Україні отримують знання з Вікіпедії дві третини користувачів Інтернету, або близько 18 мільйонів людей, а вкладають туди знання лиш ледь більше трьох тисяч: 1800 людей зробили хоч одне редагування за останній місяць в українській Вікіпедії, і біля 1500, які в Україні редагують російську, англійську, угорську та інші розділи. Ця статистика дає відповідь на питання, чому не можна побудувати комунізм у матеріальній сфері.

Я першу статтю в Вікіпедії створив про себе, ще 2006 року. Стерли. Провели обговорення, і тоді вирішили, що я не значимий. Є теорія, що якби містилася інформація про все - її би неможливо було знайти з-поміж неважливого, тому Вікіпедія виробила критерії значимості осіб, організацій, подій. Напише школяр Петрик про себе статтю, але навіть якщо він переможець шкільної олімпіади - це ще не є достатнім для присутності. Тому є критерії вилучення, і окремі - швидкого вилучення.

Інклюзіа?нство (від лат. Inclusio - включення) - філософія, якої дотримуються вікіпедисти, котрі схвалюють збереження й виправлення проблематичних статей замість їх вилучення. Інклюзіанці також менше стурбовані питанням значимості - і замість цього зосереджуються на правдивості статті, її відповідності фактам.

Активно редагувати Вікіпедію я почав на початку 2009 року. Мав відчуття, що люди ці роблять дуже потрібну роботу, і що за це їм треба платити. Значить, треба звертатися до благодійників. Піду, думав, до підприємців, на "Оболонь" до Слободяна, на Вікіпедію дасть. Але ж брати треба на рахунок, то треба створити організацію. Потім я побачив, що є відділення Фонду Вікімедіа - в Росії, Польщі. Шукаю український - нема. А мав уже досвід створення своєї організації і був керівником іншої. Бачив, як виглядає статут, знав процедуру реєстрації юрособи. Пішов на вікі-зустріч 1 березня 2009 року. Зробив статут. На зустріч на Михайлівській площі 30 травня 2009 року прийшло 6 людей - всі вони, крім одного, досі є членами організації.

Киянин, музикант Василь Бабич хотів запровадити в Вікіпедії харківський правопис. Більшість редакторів почали з цим боротися, це привело б до двох Вікіпедій. Така біда зараз у Білорусі. Спершу Вікіпедію білоруською створили білоруси з закордону, які писали правописом 1930-х років - так званою Тарашкевіцею. Вона багата, своєрідна, але прийшла Радянська влада і запровадила "наркомівку" - наближену до російської. Ну, і в нас подібне становище. Але Білорусь тепер має дві Вікіпедії. І так білоруських патріотів небагато, ще й розпорошені.

Вікіпедія відіграє для народу роль, яку в 19 столітті відігравала Просвіта. Саме тут заповнюються білі плями історії, публікуються біографії замовчуваних раніше діячів. А найцінніша частина Вікіпедії, на мою думку, - історичні і краєзнавчі відомості.

Між вікіпедистами ведуться дискусіїі, навіть війни редагувань. Одна з найредагованіших - стаття про Голодомор. Не всі люди роблять виправлення задля покращення матеріалів. Я теж думав, що тут усі друзі, об'єднують зусилля - нічого подібного. Потрапляєш у вороже середовище, де купа кланів і йдуть інформаційні війни. Колонізація країн тепер відбувається в інтернеті. Хтось для заробітку, а хтось із переконань вкидає ложку дьогтю. Знаю людину, яка мене "пасе" - відслідковує все, що роблю. Хай пасе, я вже вояка зі шрамами і грубою шкірою. Гірше, коли напосідають на новачків. Людина прийде з благими намірами, ще не знає, як тут що, а його працю витирають. Людина більше може ніколи не зайти, а той - щасливий.

Якщо хочеш бути певним, що твої редагування збережуться - вказуй джерело, звідки взяв інформацію. Тоді ніхто не зможе витерти, адже видалення інформації, яка підкріплена авторитетними джерелами, у Вікіпедії вважається вандалізмом.

Українці за 70 років радянської влади, коли поняття авторських прав не існувало, звикли до халяви. Німці знають, що все комусь належить, тільки Вікіпедія вільна. Через те вони її цінують - жертвують щороку 2 млн євро. З території України торік пожертвувано 25 000 доларів. Позаминулого - 16 000. Ті гроші пішли в США. З них нам дали ґрант на 14000 доларів. В нас є і свій рахунок, але люди про нього не знають і перекидають кошти на загальний. В Росії взагалі абсурдна ситуація - через законодавство росіяни не можуть забрати гроші навіть зі свого рахунку. Засновник "ВКонтакте" Павло Дуров пожертвував мільйон доларів на Вікіпедію. Дав ті гроші в Америку, а російська організація бідна. Формально ми половину свого рахунку теж маємо віддавати в головний офіс, але постійно обґрунтовуємо, що вони нам потрібні.

До мене підходили помічники наших народних депутатів і пропонували за гроші вилучити ту чи іншу інформацію з Вікіпедії. Я жартував, що гроші візьму, але нічого обіцяти не можу. Їхнього прохання дійсно не можливо виконати. Є така співачка Злата Оґнєвіч. Вікіпедія пише: "справжнє ім'я - Інна Леонідівна Бордюг". Цього не хотів її продюсер. Дзвонив нам, і більше того - почав прибирати підтвердження на всіх вказаних у статті джерелах. На Вікіпедії почалося обговорення статті, кожна стаття ж має ще окрему сторінку для її обговорення. "От - пише один - є опубліковане інтерв'ю. Якщо воно раптом завтра стане не з Інною Бордюг, а з анонімною солісткою - то ось завантажена копія". Тобто такі вчинки викликають протидію і людина матиме зворотнє - всі дізнаються, хто що хотів приховати.

Читав, що в Баку люди на державній зарплаті відслідковують те, щоб у Вікіпедіях різними мовами правильно писали про події в Карабаху. Чи є такі в нашій державі - не знаю, але політпартії за статтями про своїх людей слідкують.

В лютому 2010 року міністр освіти Вакарчук закликав заливати реферати в Вікіпедію. Це зразу спричинило скачок. Тоді місячне число редакторів виросло на 26%. Цього року вперше допомогла держава - Інститут історії України Національної академії наук дав дозвіл на поширення статей Енциклопедії історії України, розміщених на їхньому сайті на умовах вільної ліцензії.

Зараз у мене Вікіпедія відкрита майже завжди. Дотримуюся принципу "Ні дня без започаткованої статті".

Проходив недавно конкурс "Нова хвиля" в Юрмалі. Марійка Яремчук зайняла третє місце. Я глянув - нема у Вікіпедії нічого про неї. Скоренько стулив статтю з посиланням на джерела. За перші два дні її переглянуло 400 людей. Приємно розуміти, що твоя праця комусь потрібна. Людина повинна відчувати свою потрібність і значимість. Сенс життя - наповнювати життя сенсом.

Перша сттатя у Вікіпедії українською - про АТОМ. Внесена 30 січня 2004 року з Японії.

Перші сто тисяч статей писалися 4 роки, а кожна наступна сотня - все швидше.

Українська Вікіпедія нараховує понад 400 000 статей. За цим показником вона на 14 місці з усіх 284 мовних розділів і третя серед слов'янських. Більше мільйона статей мають тільки англійський, німецький, французький та нідерландський розділи.

За кількістю статей у Вікіпедії на одного носія мови українці - на другому місці в світі, після каталонців.

За відвідуваністю українська Вікіпедія 24-та. Хоч уже двічі пробивалася у двадцятку.

На відміну від білоруського і російського розділу, український - має статті про всі свої населені пункти.

Вже понад 7000 людей редагували українську Вікіпедію більше 10 разів.

Вікіпедія - сьома в рейтингу навідвідуваніших в Україні сайтів. Однак уп'ятеро частіше в нашій державі читають її російську версію.

Тільки 52% редагувань Вікіпедії з України стосувалися україномовного розділу. 40% - російського. "Якби ті дописувачі переорієнтувалися на український розділ, українських редакторів було б не в 6 разів менше за російських, а лиш у два з половиною", - порахував Юрій Пероганич.

Майже кожна сота відкрита сторінка Вікіпедії - з території України (0,9%). Натомість, із території України робиться 1,8% світового внеску. Українці є донорами - вдвічі більше наповнюють, ніж споживають.

373 статті українського розділу закриті від редагування анонімами - ті, які часто піддаються нищенню та спотворенню: УПА, ?Жид, Музей радянської окупації?, Націоналізм, Шухевич Роман Йосипович, Валуєвський циркуляр, Ще не вмерла Україна...

Зараз ви читаєте новину «Хотіли запровадити "харківський" правопис: як створювалася українська Вікіпедія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

31

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 79692
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути