20 років тому Орест Дель Соль з Франції переїхав на Закарпаття. Знайшов тут дружину та у Нижньому Селищі на Хустщині заснував фермерське господарство. Вирощує свиней, корів, кіз, кролів та курей. Виготовляє ковбаси і твердий сир.
"Вперше в Україні одразу потрапив сюди, у село, - розповідає 47-річний Орест Дель Соль. - Приїхали ввечері пізно. 23 лютого, День Радянської армії. Перші враженні: газета "Комсомольська правда", розстелена на столі, на ній сало, сіль, цибуля, самогонка, граньоні стакани. І я нічого не розумію. Після Парижу - тяжко".
На батьківщині Орест працював сомельє в ресторані та метрдотелем двох прем'єр-міністрів. Згодом, захоплений соціалізмом, приєднався до кооперативу "Лонго май" у Провансі. З 1973-го члени спільноти разом займаються сільським господарством та ремеслами. Живуть у комуні. Ферма Ореста Дель Соля теж належить "Лонго маю". Господарства мережі кооперативів є в Австрії, Швеції, Німеччині та на Коста-Риці.
"Це все - не моя власність. Це належить "Лонго маю", інвестиції теж належать кооперативу. Але разом з тим усі інші землі по Європі "Лонго маю" - теж мої. Це тяжко усвідомити. Всюди я у себе. Документ про право власності - хіба це важливо? Ви його щодня їсте? Важливо мати хату, де тепло, де не переживаєте, що її заберуть, - говорить фермер. - Лівими поглядами я захопився десь у 12 років. Після того, як 8-річним почав читати Еміля Золя. Мої батьки переїхали до Парижу з Італії. Нас було чотири дитини. У самому центрі буржуазії відчув боротьбу класів на собі. Тут люди теж бачать цю різницю, але не мають у культурі боротися з нею. Змирилися, що ми бідні, а ті багаті. І це не тільки норма, а більше - голосують за багатих! Кажуть: у нього вже досить є, зміг забезпечити себе і свою сім'ю, значить зможе допомогти і мені".
Чоловік народився в родині італійських емігрантів. Дружина Йолана - українка угорського походження. Виховують доньку-студентку Іріс. Син Арсен ходить до 11 класу.
"Діти себе вважають більше українцями. Коли збираємося, то говоримо французькою, - каже Йолана. За фахом - французький філолог. - У нас в родині багато чого пов'язано з кухнею, готуємо багато французьких та італійських страв. Любимо робити гастрономічні подорожі. Італія – це риба. Франція – круасани, тістечка, хліб.
"Часто приймаємо у себе друзів-фермерів з Франції. Вони в захопленні від усього. Один чоловік прокидався вранці і біг згрібати сіно. Ми казали: рано, ще роса. Дайте мені насолодитися - відповідав. Єдине, чого їм бракувало - культури: театр, кіно, музеї. Там селяни освічені, багато читають. Як мінімум, треба їхати у Львів".
Повний репортаж читайте у новому номері журналу "Країна" від 26 листопада
3 
79692
Коментарі