"F-16 дозволять вражати російську авіацію як на окупованих територіях, так і в прикордонних районах" – Богдан Долінце

Насамперед, це модифікації у вигляді багатоцільового літака. Він зможе доповнити систему протиповітряної оборони, допомагаючи знищувати дрони та крилаті ракети. Також літаки, залежно від озброєння, яке постачатиметься, ймовірно, зможуть допомагати захищати прифронтові райони від російської авіації. Наявність ракет з дальністю порядка 150 кілометрів ураження і до 200 кілометрів виявлення дозволить відігнати російські літаки від прикордонних територій. Вони періодично тероризують прифронтові і прикордонні міста. Тому F-16 і відповідне озброєння на них дозволить уражати російську авіацію як на окупованих територіях, так і в прикордонних районах.

Ці літаки можуть виконувати завдання як винищувачі, так і бомбардувальники. Тобто F-16 зможе знищувати ворожу авіацію в повітрі, дуже ефективний проти гелікоптерів. Може подавлювати використання росіянами тих саме Ка-52. Друга важлива складова – підтримка наземних операцій. Їх можна буде використати під час наступу чи оборони. Зможемо знищувати оборонні споруди, командні центри на відстані близько 80 кілометрів від лінії фронту.

 

Чим більше літаків можемо отримати, тим краще. Але прекрасно розуміємо, що існують певні обмеження. Це насамперед в плані людського ресурсу – необхідно підготувати на всі ці літаки авіатехніків, пілотів, інфраструктуру та можливості для проведення ремонтних, регламентних і технічних робіт. На першому етапі – отримання до 40, можливо, близько 50 літаків, що вже офіційно підтвердили. Разом з тим, якщо говорити про повні потреби – ще до повномасштабної війни Україна планувала перейти на західну платформу до 2035-го року. Радянські літаки до того часу мають бути списані. А їх дуже активне використання під час війни значно пришвидшує цей термін. Тому що ресурс літаків швидше випрацьовуються. Україні, щоб повністю перейти на західну платформу, необхідно було від 160 до 250 літаків різних типів. Мова не тільки про F-16.

Якщо говорити про використання і радянської, і західної техніки, то може йтися про порядка 120-150 літаків. Це умовно чотири-п'ять авіаційних бригад. Якщо говоримо про довгострокові перспективи, то вже 200-250 одиниць саме західної платформи. Але це про наступні 10-15 років.

Якщо говоримо про бойову авіацію, під час війни потреби є значно більшими, ніж можемо забезпечити. Разом з тим, маємо розуміти, що застосування авіації різне. Мати 200 літаків – не означає, що щодня вони всі виконують завдання. Як правило, це роблять десятки літаків – 10, 20, 40. За рік літак має тисячі вильотів. Але операцій як під час Другої світової війни, коли декілька сотень літаків водночас атакували міста і виконували килимові бомбардування, – такого зараз немає. Насамперед, через наявність ефективної системи ППО. Яка ці літаки знищує ще на підльотах. Використання авіації зараз тактичне – під час конкретних операцій, для підтримки наземних сил. А велика кількість літаків, які застосовують одночасно, за сучасних умов війни може бути втрачена. І це як зі сторони нашої, так і ворога.

Звісно, потреби наші зараз можуть бути ще більшими. Тому що Росія з 2,5 тисяч літаків, які у них були у різному стані, розконсервувала від 900 до 1,2 тисяч. Але застосування їх, як правило, не більше сотні у різних операціях. Декілька сот бортів разом з екіпажами були знищені силами ППО та нашою авіацією.

Велика кількість літаків у нас вимагає великих витрат на обслуговування. Можемо хотіти мати 500 чи тисячу одиниць, але фізично у нас немає ні інфраструктури, ні коштів, щоб ці літаки зберігати, обслуговувати, заправляти, закупляти озброєння. Не маємо такої кількості ракет і бомб, радянські до них не підходять. Західні партнерам на сьогодні таку кількість озброєння не постачають.

Проблем не повинно виникнути. Тому що бачимо, що багато країн так званого Варшавського договору, які мали на озброєнні радянські – МіГи, Сушки, – продовжують мати у себе як озброєння західне – F-15, F-35, так і радянські машини, наприклад, МіГ-29 або Су-22. Технології і процедури, яким чином можна використовувати обидві платформи вже є і нічого придумувати потреби немає.

Друга важлива складова – що аналогічна ситуація була з системами ППО. І достатньо швидко наші сили інтегрували в єдину систему – і західні, і радянські.

Тут є дві складові. Деякі їхні літаки проходили модернізації. Це Су-31, Су-35. Вони є достатньо глибоко модернізованими радянськими машинами. Там використовували західні технології. Доступ до них є дещо обмеженим і це ускладнює можливість підтримання необхідного стану, льотної придатності. Друга складова – такий величезний парк повітряних суден створили ще за часів Радянського союзу. Коли фактично по всьому СРСР були розкидані підприємства, які створювали запчастини і весь цей парк підтримувався. Зараз росіяни стали більш обмеженими. Тому і стан техніки погіршувався. Разом з тим, не можна сказати, що вона абсолютно не може експлуатуватися. Росіяни продовжують виконувати польоти. Звісно, періодично виникають складнощі з підтримкою і придатністю. Але при цьому, вони не настільки критичні, щоб ці літаки перестали літати.

Цикл виробництва літака складає від трьох до п'яти років. Така сама ситуація з російською авіацією. Їх заводи займаються відновленням або модернізацію радянської техніки. А виробництво нових літаків досить обмежене.

Якщо говорити про пілотів – з ними в Росії дещо простіше. Більшість цивільних пілотів були військовими. Адже навчання і допуск, щоб сісти за штурвал цивільного літака – досить складна і дорога штука. Тому багато росіян йшли у військову авіацію спочатку. А потім звільнялися. Тому ресурс, щоб знімати цивільних пілотів і пересаджувати на військові – досить великий. На сьогодні Росія експлуатує 700-800 тільки західних повітряних суден. На кожне потрібно чотири-п'ять екіпажів. Тому йдеться про п'ять-сім тисяч пілотів, з яких до половини, скоріше за все, або були військовими або їх можна швидко перевчити.

У період з 2018-го, 2019-го вони взагалі перестали публікувати інформацію про це. Але на момент 2015-2018-х років йшлося про випуск від двох до десяти літаків нових модифікацій і можливість модернізації від десяти до 40 старих. Тоді не було таких серйозних санкцій. Чи можуть вони на сьогодні виробляти з такою ж інтенсивністю техніку – є дуже великі сумніви.

 

Наземні стаціонарні або мобільні комплекси є, як правило, об'єктовими системами. Декілька систем середньої і великої дальності – Patriot і NASAMS – покривають критичні об'єкти та великі міста. Інша частина повітряного простору дозволяє відстежувати ворожі цілі, але не завжди їх можна знищувати. Тому важливим і стане постачання F-16, які можуть доповнити систему ППО. І швидко знищувати цілі, які не покриті стаціонарними системами.

Якщо говорити про потреби постачання, то нам дійсно треба насичуватися додатковими системами. Тому що основними досі залишаються радянські комплекси. С-300, які здатні вражати повітряні цілі до 100 і більше кілометрів. Але їх кількість недостатня, щоб прикривати всі ключові об'єкти. Ще один момент – нам потрібно прикривати ті місця, де будуть розташовуватися F-16.

Ризик завжди зберігається. Росіяни мають засоби ураження, що здатні вражати цілі на всій території України. Будь-яка точка можна стати ціллю ворога. Він не стане використовувати дороговартісні ракети, щоб бомбити поля чи окремі енергетичні вишки. Але є певні об'єкти як котельні, теплогенерація, електрогенерація, військова інфраструктура. Все це може бути ціллю ворога.

Складно сказати, чи будуть в цьому році більше приділяти уваги саме енерго– та теплогенерації. Але та кількість ракет, яку Росія накопичила, залишається високою. За пів року кількість тих же "Кинджалів" подвоїлася. Так само про деякі інші види озброєння – засобів ураження великої дальності у росіян ще багато. Але вони теж бояться опускатися нижче критичного рівня – бо є інші загрози. Той же Китай, наприклад.