Українці завжди шанобливо та з любов'ю готуються до приходу весни. Найбільш пожвавлена пора припадає на одне із головних свят року - Великдень.
31 березня й 1 квітня Музей Івана Гончара влаштовує традиційний ярмарок. Протягом двох днів Великодня майстерня подарує відвідувачам безліч майстер-класів: писанкарство, приготування природніх фарбників, виготовлення витинанок та пташок для оздоблення оселі, свищики з глини, "жайворонки з тіста", фарбування крашанок та виготовлення свічок із воску.
Gazeta.ua пропонує познайомитись з українцями, які сьогодні відроджують традиційне мистецтво.
Валентина Ткач – ткаля
"Ткацтво мені передалося на рівні підсвідомості. Без нього просто не уявляю свого життя, – розповідає Валентина. – Найголовніше любити свою справу та творити з хорошим настроєм. Часто помічала, коли на великому ентузіазмі та піднесенні тчеш навіть найпростіший килим, переплітаєш ці кольорові ниточки, саме до нього найбільше тягнуться люди. Щоб хоча б погладити його, відчути. Люди тягнуться до хорошого. Воно підживлює нас".
Майстриня походить з династії ткачів. Ще дитиною Валентина любила бувати у батьків на роботі. Матір з 15-ти років працювала ткалею, батько був директором фабрики художніх виробів "Перемога" у Богуславі на Київщині.
На давньому верстаті майстриня з кольорових вовняних ниток руками тче килимки. Їхні орнаменти, розміри та товщина нитки відтворюють традицію давнього народного промислу — ткацтва. Також Валентина створює доріжки та різноманітні килимові вироби, зокрема, сумки. Багато її робіт є за кордоном - в Канаді, США, Кореї, Іспанії, Італії, Португалії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкрили виставку писанок етнічної українки
Разом з матір'ю Марією Вовкулою майстриня привезла до столичного Національного музею українського декоративного мистецтва близько 20 килимів на власну виставку. Всі вони створені за ескізами, які розроблялися за часів існування Богуславської фабрики на основі традиційних мотивів Наддніпрянщини. Найбільший килим, створений Валентиною та її матір'ю – "Поцілунок сонця", розміром 2х3,6 м.
Дмитро Кудря – майстер художньої обробки деревини
"Мій татко, Кудря Володимир Дмитрович, власноруч побудував будинок (від фундаменту до даху), він мав свою майстерню, — говорить Дмитро Кудря. — В дитинстві мені дуже подобалось з ним там працювати. Інструменти, запах соснової стружки, творчий клімат — все це і надихнуло мене на любов до роботи з деревом. А ще я не був балуваний іграшками. У мене була одна старенька металева машинка, яку я дуже беріг і любив.
У школі діяв гурток, в якому учні виготовляли різні вироби з дерева, але я його не відвідував, спостерігав за ними через вікно. Потім вдома сам пробував щось творити. Результатів я досягав самотужки, ніде не вчився ремеслу. Ще мені дуже допоміг Олександр Георгієвич Босий: вказував напрямок, що та як робити, критикував".
Дмитро Кудря – народний майстер художньої обробки деревини, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Працює керівником народного художнього колективу-студії "Художнє різьблення" Центру дитячої та юнацької творчості імені Олександра Шакала з 1986 року. Його учні – переможці вітчизняних та міжнародних конкурсів, виставок та фестивалів.
Зоя Сташук – писанкарка
"Писанка – це благодатне дійство, яке спонукає людей до кращих моментів. Коли людина починає писати писанки, вона змінюється. Стає м'якшою, відкритішою. Писанка дає можливість отримувати задоволення майже миттєво. На майстер-класах в момент зняття воску і відкриття кольорів, коли писанка починає тобі посміхатися всіма своїми символами, ніколи не було такого випадку, щоб хтось не посміхнувся і не зрадів. Стараюся максимально розповісти й професійну сторону. Щоб люди не сприймали писанку як сувенір, а тримали її як сакральну річ", – розповідає Зоя Сташук.
Вона – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України. Вона реконструювала понад 2 тисячі писанок з 17 губерній, 54 повітів, 154 сіл та населених пунктів, відтворила писанки за виданням 1898 р. "Писанки Галицької Волині". Нею була проведена розробка колекції писанок за мотивами трипільської кераміки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Заробляю до 25 гривень у день. Мало, але ця робота — як наркотик"
Брала участь у більш ніж 30 професійних художніх виставок, які проходили в Україні, Білорусі, Франції, Німеччині, Японії, Італії, Польщі, Голландії, Вашингтоні. Сташук розробила методику викладання писанкарства у вищих та середніх навчальних закладах, що має прикладне значення.
Більше 20 років Зоя Сташук вела гурток "Писанкарство" у Київському палаці дітей та юнацтва. Часто подорожує з семінарами, навчаючи дітей та дорослих.
Ольга Костюченко – майстриня з вишивки, вибійки, народної ляльки та іграшки
"Я не знаю слова "натхнення". Його, напевно, вигадали ледачі люди. Я готова працювати завжди, були б сили, — говорить майстриня. – Починала я з вишивки. Моєю наставницею була Наталія Черняк, відома на Чернігівщині майстриня. Вибійку опановувала самотужки, вивчаючи зразки старих тканин з фондів Чернігівського історичного музею імені Тарновського. Для виготовлення своїх робіт намагаюсь використовувати натуральні тканини".
Ольга Костюченко творить у сфері вишивки, вибійки, народної ляльки та іграшки. Жінка вивчає характерні для Чернігівщини та інших регіонів України найскладніші техніки.
У роботі використовує рослинні, зооморфні, антропоморфні мотиви, які підпорядковані геометричному орнаменту. Працює тільки з натуральними матеріалами: домотканим і фабричним полотном, льоном, бавовною.
Твори майстрині зберігаються в вітчизняних та зарубіжних приватних колекціях Європи та США.
Россипчук Жанна – керамістка
"Кераміка — основне для мене заняття. В ній я відкриваю вічність. Багато читаю спеціальної літератури, і по Трипіллю також. Вважаю — це основою всієї світової кераміки. Вчусь самостійно. Кераміка — дивовижний світ, в якому зійшлись усі стихії — Земля з Вогнем, Вода з Повітрям. Цей магічний настрій я і намагаюсь передати в своїх творіннях".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як святкували Великдень воїни УПА — фото
Майстриня творить усі різновиди гончарного посуду — глечики, тарелі, горнятка до кави та чаю, вази, підсвічники; прикраси. Методом плетіння з глини створює унікальний посуд, оздоблений різноманітними орнаментами. Часто звертається до теми Трипілля, як у формах виробів так і в їхньому оздобленні.
Олександр Розанов – майстер лозоплетіння
"Пам'ятаю свій перший у житті виріб – кошик. Дуже довго його плів. Старався, щоб вийшло акуратно, – розповідає Олександр. – В ремеслі мені більш за все подобається, як з нічого створюється річ. Його природність".
Олександр професійно займається лозоплетінням з 1991 року. Основи цього ремесла опанував самотужки. Із вербової лози майстер плете хлібниці, кошики (великодні, для іграшок, газет, парасольок, білизни), таці, панно, торшери тощо. Інколи у своїх роботах використовує гілля акації. Методом схрещування виводить свій сорт лози.
31 березня – 1 квітня понад півсотні майстрів з різних куточків України представлятимуть традиційні ремесла на Великодньому ярмарку народного мистецтва в Музеї Івана Гончара.
Коментарі