Ексклюзиви
Середа, 14 липня 2021 21:28

"До 24 років не знав про Голодомор" – Юрій Андрухович

Автор: Анатолій Гаєвський
  Письменник Юрій Андрухович став одним із амбасадорів проєкту "Зерна правди"
Письменник Юрій Андрухович став одним із амбасадорів проєкту "Зерна правди"

Якщо кожен українець, який їздить на заробітки або відпочивати за кордон, буде розповідати про Голодомор, то пам'ять про жертв геноциду житиме.

У цьому впевнений поет Юрій Андрухович. Він є одним з амбасадорів краудфандингового проєкту "Зерна правди". Ця платформа дає можливість зробити благодійний внесок, долучитися до творення Музею Голодомору і водночас вшанувати жертв геноциду.

Чому долучилися до цієї ініціативи?

Ми, люди ХХІ сторіччя, українці й не українці, маємо безумовний обов'язок щодо тих, кого у попередній епосі знищували. Незалежно від того, чи в нас є кревні зв'язки з тими людьми. Треба пам'ятати про них і про цей величезний злочин. Це робить нас людьми – сучасними і гідними своєї епохи.

Чого ви як амбасадор хотіли б досягнути?

Якомога більшого розголосу, що мав би відповідно працювати в напрямку дедалі активнішого збору коштів. За допомогою них цей великий і праведний проєкт уможливиться.

Як про Голодомор 1932-1933 років треба говорити нині?

І зараз, і давно, і в майбутньому потрібно говорити мовою фактів. Якомога більше фактажу, який буде поданий в цікавий і сприйнятливий для сучасних поколінь спосіб. Маю для себе певний взірець. 2-3 роки тому подорожував Канадою. Не знав, що в місті Вінніпеґ є один з унікальних музеїв, зведений на приватні кошти. Це Музей прав людини (Canadian Museum for Human Rights. – Gazeta.ua). І те, як у ньому поданий Голодомор в Україні 1932-1933 років, для мене стало еталоном. Там дуже помітні площі, відведені цій темі. І це слушно, бо Голодомор – один з найбільших злочинів минулого сторіччя. Ще й промовисто в сенсі того, як подається матеріал. Там не тільки фотокопії архівних документів чи фотопортрети людей, які загинули. Можете побачити такий експонат, як український чорнозем, усі його нашарування. Можете чути тогочасні голоси і так далі. Там страшенно багато можливостей знайомитися з цією темою інтерактивно, натискаючи на важелі, кнопки.

Впевнений, що музей у Києві буде на такому ж рівні. Я радив би працювати з футурологами. Вони будуть підказувати тенденції, які стануть актуальними в наступні десятиріччя і які ще в музейній справі не застосовувалися.

Як сприймають тему Голодомору за кордоном?

Канада – одна з тих країн, яка з усіх наших західних партнерів пройшла далі шляхом визнання Голодомор злочином – геноцидом. Значною мірою через те, що там впливова українська діаспора. І зокрема, саме канадські Вінніпеґ і Едмонтон – це місцевості, куди потрапили перші емігранти з України. Це люди, які переїхали з тоді ще Австро-Угорської частини, тобто західних регіонів, наприкінці ХІХ сторіччя. Але їхні нащадки були серед найактивніших промоутерів цієї теми загалом в демократичному світі. У місцевих парламентах, міських радах багато етнічних українців. Вони вже не надто володіють українською, бо в четвертому чи п'ятому поколінні канадці. Але за прізвищами, віросповіданням – українці.

Моя подорож цими місцевостями випала якраз на кінець листопада. І зрозуміло, що там була навіть скорботна субота, коли ми в Україні теж запалюємо свічки. Як у Вінніпезі, так і згодом в Едмонтоні мені вдалося стати свідком і учасником офіційних церемоній. Їх влаштовували мери міст і губернатори цих провінцій. Тема Голодомору розглядається там як одна з найважливіших дат річного календаря.

Чи доводилося працювати з цією темою раніше?

Був період, коли брав участь у заходах. Це ще на початку розкривання теми Голодомору в Україні – наприкінці 1980-х - на початку 1990-х. Тоді йшлося про перші імпульси, які треба надати суспільству, щоб воно пробудилося. Це було від виступів на мітингах аж до звичайної публіцистики в тогочасній пресі. Але глибше як дослідник я ніколи цим не займався дотепер.

Які наслідки Голодомору бачите в сучасній Україні?

Можу сказати лише те, що випливає з мого досвіду. Мені виповнилося 24 роки, був уже цілком свідомою людиною. Більше того, я публікувався як поет. І я нічого про це не знав. Дізнався про те, що в Україні таке коїлося, від матері мого товариша. Ми разом з ним поверталися з армії. Прослужили півтора року. Він з Тернополя, я з Івано-Франківська. Зупинилися в нього вдома.

Його мати ввечері, коли ми всі сіли за стіл, почала говорити на цю тему. Розповідала про мільйони людей на сході країни, яких знищили штучним голодом. Ось це і є один із наслідків. Я виростав у родині, яка не була комуністичною і яка дистанціювалася від радянської системи. Та мені ніхто про Голодомор не казав. Я дожив до 24 років, нічого про це не знаючи.

Тоталітарній радянській системі майже вдалося викреслити тему Голодомору. Але майже

Наслідки в тому, що тоталітарній радянській системі майже вдалося викреслити цю тему. Але майже. Щойно в країні в другій половині 1980-х з'явилося більше простору для правди, тоді й почали про Голодомор більше говорити, згадувати, писати. Воно як снігова лавина зійшло.

Про що в цій темі говорять недостатньо?

У нас є проблема – комунікація із зовнішнім світом. Мені здається, доволі сутужно йде міжнародне визнання Голодомору геноцидом.

Українці повинні більше комунікувати на рівні не інтелектуалів. Ті комунікують десь там у своїх конференційних просторах – чи політиків, чи дипломатів. Повинно працювати спілкування простих людей. У нас так багато українців поза кордонах – заробітчан, туристів. Думаю, що в них виникає не одна нагода говорити зі своїми друзями і знайомими про це. Особливо, коли це будуть історії родинні – про діда, бабу, прабабу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поховання жертв Голодомору шукатимуть за допомогою новітніх технологій

Що варто зробити кожному українцю для збереження пам'яті жертв Голодомору?

Пам'ятати і переказувати ближнім. Наприкінці листопада в день пам'яті – це святе. Але можна частіше звертатися подумки до них.

Частину життя треба постійно присвячувати пам'яті жертв Голодомору

Запалена свіча символізує молитву за душі. Можна запалювати й частіше як молитву. І підтримувати ось такі проєкти як "Зерна правди" і новостворений музей власними коштами. В майбутньому – своїми відвідинами, перебуванням тут. Частину життя треба постійно присвячувати цій пам'яті.

Платформа zernapravdy.org створена БО "Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору". Він заснований 2018 року за ініціативою Всеукраїнської правозахисної організації "Меморіал" імені Василя Стуса, Громадського комітету з вшанування пам`яті жертв Голодомору–геноциду 1932-1933 років та Світового конґресу українців і є партнером держави в реалізації проєкту створення єдиного у світі цілісного новітнього Музею Голодомору. Платформа є одним з кількох фандрайзингових проєктів Фонду. Її завдання - дати можливість кожному, незалежно від фінансової спроможності, соціального статусу й публічності, долучитися до творення Музею Голодомору.

Зараз ви читаєте новину «"До 24 років не знав про Голодомор" – Юрій Андрухович». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 57289
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути