Насильницька акція під кодовою назвою "Вісла" залишається однією з найтрагічніших сторінок в історії українського народу.
Про це заявив член ради політичної партії "Громадянська позиція" Олег Канівець у зв'язку з 65-ю річницею початку депортації польським комуністичним режимом українського населення Закерзоння, яке після Другої світової війни опинилося у складі Польської Народної Республіки.
28 квітня 1947 року частини Війська Польського розпочали виселення українського населення з українських етнічних земель, яке отримало назву операції "Вісла". Операція проводилася з великими знущаннями над українцями і з особливою брутальністю. Було депортовано на захід і північ Польщі близько 150 тисяч осіб, одночасно арештовано і ув'язнено у концтаборі Явожно біля чотирьох тисяч осіб, а також просто вбито кілька тисяч українців. Люди залишали все, що було набуто важкою працею їх родин, їм дозволяли брати з собою лише те, що могли винести на руках. Вивезених з батьківських земель українців розпорошено розселяли на терени північної і західної Польщі. За повернення в рідні місця арештовували.
"У 1940-их роках було здійснено акт брутального етноциду українського народу. Адже насправді була не одна депортація, а три етапи виселення українців зі своїх прадавніх земель у Польщі. По-перше, це обмін населення між ПНР і УРСР у 1944-46 роках, який носив здебільшого насильницький характер. З Польщі тоді виселили майже півмільйона осіб. По-друге, це безпосередньо акція польського комуністичного уряду "Вісла". По-третє, це довиселення в Україну бойків при пересуванні кордону в 1950–51 роках. І хоча причини проведення цих акцій дещо відрізнялися, однак переслідували одну головну мету – перетворити Польщу на мононаціональну державу. Крім того, близько 400 тисяч українців було депортовано радянською владою з Західної України до Сибіру", – нагадує Олег Канівець.
За словами політика, поряд з головною метою зараз виділяють також об'єктивно такі причини як острах Польщі перед СРСР з його постійними планами "визволення західних братів" та зміною кордону внаслідок цього; остаточне прагнення асимілювати українців; необхідність освоєння німецьких теренів; помста польських комуністів за відомий антикомунізм українців в попередніх десятиліттях. У результаті цих акцій українську етнічну територію в Польщі було зліквідовано, а "українське питання" було вирішене методами тоталітарного терору. Трагедія депортації українців в 40-х роках ХХ століття в історії залишила невиправні сліди.
"Після падіння комуністичних режимів у Східній Європі і розпаду СРСР Україна і Польща долають наслідки довгого шляху непорозумінь між нашими народами. У 1990 році акцію "Вісла" засудив польський Сенат, а у 1997 році так само висловився і тодішній президент А.Кваснєвський. З ініціативи УГКЦ і РКЦ відбулися спільні акції під гаслами "Прощаємо і просимо прощення". Сьогодні наші держави є стратегічними партнерами, а Польща відіграє роль найбільшого адвоката України у Європейському Союзі. Український і польський народи бачать своє мирне добросусідство і спільне майбутнє у єдиному Європейському Домі", – зазначає Олег Канівець.
"Однак жодні депортації тоталітарних режимів не в стані знищити український дух. Українці-переселенці через свої громадські організації, такі як "Надсяння", "Лемківщина", "Закерзоння" підтримують тісні зв'язки як між переселенськими родинами, так і українцями в Польщі, котрим вдалось уникнути переселення. Вони постійно проводять спільні заходи, фестивалі, адже, незважаючи на примусове переселення і життєві негаразди, вони ще сильніше згуртувались, зберегли свою українську автентичність і самобутність. І якщо кримськотатарські переселенці отримують певні преференції від держави, то депортованих українців увага держави обминула. Цю помилку слід негайно виправляти", – наголошує політик.
3 
79692
Коментарі
6