#Янедаю: українці діляться історіями про хабарі

У мережі в рамках флешмобу #янедаю українці діляться ситуаціями, коли їм пропонували дати хабар та чим це закінчувалось.

Почала міжнародну акцію неурядова організація у боротьбі з корупцією Transparency International. Вона запустила хештег у Facebook, за яким можна прочитати історії українців і розповісти про свою боротьбу із хабарниками.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голова сумського господарського суду погорів на хабарі

У постах люди розповідають, що корупція існує в багатьох сферах. Наодинці знищити її дуже важко.

Перші історії опублікували працівники організації.

До флешмобу активно приєдналися українські громадяни. Найчастіше розповідають про випадки хабарництва у медичних закладах та сфері освіти. Gazeta.ua пропонує найцікавіші історії.

"Я – безробітний. Тож брати хабарі можливостей у мене просто немає (це я не скаржусь, якщо що)", - написав письменник Сергій Жадан на своїй сторінці у Facebook.

"Я не даю хабарі, бо мене цьому навчили батьки власним прикладом. Пам'ятаю, як в 11-річному віці сильно обпекла ногу - вивернула гарячу олію зі сковорідки. Отримала опіки 3-го ступеня, робили операцію - пересаджували шкіру. Хоч мама з татом і мали можливість, та вони не давали грошей лікарям і не обіцяли нікому нічого", - пише на своїй сторінці у соцмережі Anastasiya Kozlovtseva.

"Необхідно було зробити закордонний паспорт. Весь наш гуртожиток отримував паспорти в одному місці, тому старші мої колеги навчили: мінімум пляшку хорошого коньяку і шуруй до керівника в кабінет. Взяла я ту пляшку, пішла в приміщення реєстрації і не змогла, просто реально не змогла пересилити те відчуття неправильності моїх дій і віддати коньяк за паспорт... Було так ніяково сказати правду друзям, що я не призналась про це нікому. Фактично збрехала, сказавши, що діяла за перевіреною схемою з коньяком", - пише Kateryna Ryzhenko.

Ігор Комаров із Києва розповів, що вперше за кермо сів у 3-річному віці. Хабарі найчастіше давав поліцейським.

"Реально їздити я почав приблизно з 1997 року. Батько купив "Москвич", а за рік ми купили сімейне авто - Ford Sierra. З того часу я вже не можу себе уявити "без руля та без коліс". Крім приємних та емоційних почуттів є ще зворотня сторона - спілкування з міліцією, або зараз - з поліцією. Ті, хто пам'ятають радянські часи, знають, наскільки небажаною була зустріч з представниками закону. Варіант "дати на лапу", щоб відчепились - це був іноді єдиний шанс зберегти водійське посвідчення та уникнути неприємностей", - пише Ігор.

"Незважаючи на зауваження більшості киян і киянок з дітьми, мені казали, що в пологовому за все треба домовлятись раніше і це не менше ніж 500 доларів. Інакше ніхто у твою сторону не погляне. Я не робила цього, не було часу і ресурсів під час першого року роботи #ВостокSOS. Поїхала в один з найкращих пологових №5 за день, коли мені здалося, що все "пора". Скажу і вам, увага була на рівні", - написала Oleksandra Dvoretska.

"Коли 4 роки тому пограбували мою квартиру і винесли геть все, навіть диктофон та фен для волосся, всі гроші, які я тоді ще мала звичку тримати "в коробочці" - мені найбільше шкода було прикрас. Вони були дорогою згадкою. Я викликала міліцію. Через знайомих мені натякнули - дай половину того, що у тебе вкрали, міліціянтам і щось отримаєш назад. Це звучало настільки абсурдно і цинічно, що я назавжди забули про прикраси", - ділиться своєю історією Olga Tymchenko.

Через те, що відмовилася давати хабара, дівчина залишилася також без золотої медалі та роботи.

×