"Я ніколи не програю. Навіть коли руку після бою піднімають не мені" – чемпіон світу Валерій Вигонський

За 10 років своєї спортивної кар'єри я провів дуже велику кількість поєдинків. І кожен раз я виходжу на бій з новими емоціями і відчуттями. Я від цього кайфую. Коли я виходив боксувати уперше, то не знав, що на мене чекає. Це був новий щабель у моєму житті, ті самі двері в невідомість, які мені потрібно було відкрити. Зараз я отримую задоволення в цілому від того, що я роблю, а тоді кайфував від емоцій, які відчував на рингу.

Мій батько займався спортом – був тренером із боксу, вів спортивну секцію у школі. І якось із дитинства я завжди був присутній на його тренуваннях. Пам'ятаю дитячу фотографію, де я ще не вмів ходити, але вже тримався за гантелі. Можливо, це відклалося в моїй підсвідомості і вплинуло в усвідомленому віці на рішення займатися боксом на професійному рівні.

На початку моєї спортивної кар'єри ніхто до неї серйозно не ставився. Сприймали як нове захоплення. Підтримували, говорили: "Спробуй, у тебе все вийде!" Але серйозності й відповідальності не було. Усвідомлення, що це вже спосіб життя, прийшло до мене спонтанно. Кожен день я робив певний вибір у своєму житті, який у цілому мене привів туди, де я зараз. Можу сміливо сказати: щасливий той, чия робота – хобі!

Кікбоксинг прийшов у моє життя в 17 років, коли я вступив на навчання. До цього я себе пробував в різних видах спорту. Напевно, я відвідав всі секції, які були в нашому місті. Займався футболом, тхеквондо і навіть виступав як акробат. Років у 12 я вибрав бокс, відчував: це моє. І саме бокс відкрив мені шлях у кікбоксинг.

Скажу так, спати хочеться завжди, їсти – теж. Я живу, як і всі, але в мене менше вільного часу. Зате починаєш його більше цінувати. Проводиш усвідомлено і зі змістом. Якщо говорити конкретно про підготовку до змагань, то це два тренування в день по шість разів на тиждень і дієта. Як сказала мені близька людина: "Потрібно відмовитися багато від чого, щоб чогось досягти. Не можна розпорошуватися, треба слідувати одному шляху". Відмовлятися доводилося багато від чого. Іноді ти настільки в усьому обмежений, що замислюєшся, чи не деградуєш у саморозвитку. І це факт. Часто ж кажуть, що боксери пробиті. І це частково правда, не тільки через пропущені удари. Але я не такий.

Найголовніше – не забувати про те, що є життя і за межами залу. Хороший спортсмен – це не тільки той, хто сильний фізично, а й морально.

Мене мотивують моя сім'я та близьке оточення. Але більше – люди, які критикують і кажуть, що нічого не вийде. Я кайфую від того, що роблю, і тому живу цим. Іду своєю дорогою, незважаючи ні на що. Я сам собі мотивація. Вірю, що нам воздасться за всі труднощі і старання.

Я не програю. Навіть коли руку після бою піднімають не мені – це не означає, що я програв. Варто зрозуміти, що ти отримав, скільки всього зробив для цього бою, через що довелося пройти і чому вийшло навчиться. Стоячи на п'єдесталі, всі бачать лише верхівку айсберга. Ось тренувався ти 6 днів у тиждень, засинав із думками про змагання, пітнів, проливав кров, відмовлявся від багатьох речей і спокус, бився до переможного, отримував травми. Вставав, коли інші вже опустили б руки. І раптом ти посів на чемпіонаті 3-тє місце. Хтось скаже: " Він програв. Так як так можна було! " Але ніхто не знає, через що ти пройшов. І хіба я програв? Ні.

 

Боюся отримати травму, після якої не зможу більше робити те, що люблю.

Я пам'ятаю кожен: перші змагання за кордоном, перші змагання у складі збірної України, перший чемпіонат світу. Але, напевно, це все-таки перший чемпіонат світу. Це було для мене дуже великою сходинкою вгору.

У мене є віра. Я вірю в Бога, ношу хрестик на шиї, який для мене багато значить, не тільки з релігійних понять. Щоразу знімаю його, цілую. Тільки тоді виходжу на ринг. А далі вже справа за малим.

В Україні на професійному спорті далеко не заїдеш. У нас дуже багато хороших і іменитих спортсменів, але не хочеться заглиблюватися й говорити про погане. Хотілося б більшого для України і її спортсменів. Я люблю свою Батьківщину і дуже гордий представляти Україну по всьому світу, піднімати прапор.

Я хочу залишити своє ім'я у спорті. Хочу, щоб мною пишалися рідні та близькі. Виступати на найпрестижніших турнірах і подавати приклад підростаючому поколінню. Мотивувати своїми досягненнями інших.

Знайти себе, вірити у свій успіх, ставити для себе завдання і не думати про погане. Почати робити, а не говорити. Я завжди готовий підказати і навчити, нехай звертаються.

Я хочу відкрити свій спортивний зал, а то й кілька. Не тільки в Україні. Обіцяв татові з мамою машини, ось, думаю, скоро куплю. Я думаю, вже пора б задуматися і про власну родину. Побудувати будинок, посадити дерево і виростити чемпіона.