Українці в Криму саботують російські рішення

Відчувалося, що люди готові боротися за Україну. Це був момент консолідації всіх сил за Україну. Ми мали відстояти цю будівлю, не пускати нікого. Мали завадити росіянам приймати якісь рішення.

В людей було бажання надавати по цимбалах московитам і відправити їх туди, звідки вони приїхали. Але ми поштовхалися і розійшлися, бо декілька раз спільно виходили Аксьонов, Сенченко та Чубаров і спільно закликали нас розійтися. Люди розійшлися дуже похмурими.

Учасники, із якими я досі спілкуюся, жалкують, що пішли. Важливо, що кримчани, які тоді зібралися, вважали московитів ворогами.

Однак це не день спротиву і не має ним вважатися. Спротив чиниться щодня. Кожен окремий українець там, на окупованому півострові, й тут, на вільній Україні, бореться з окупацією.

Коли ми говоримо, що день спротиву сьогодні – це дурня, бо люди в Криму кожен день роблять щось для деокупації, щонайменше саботують впровадження рішень Московії. Якби вони цього не робили, то в Криму давно була б реальна російська влада, але наразі Московії не вдається повністю управляти Кримом. Ми маємо шанувати і підтримувати тих, хто вважає Крим українським і живе там.

Ну, спротив це не лише поїзди "під откос" пускати. На сьогодні це саботовані рішення якимись дрібними чиновниками. Спротив це на звернення до продавця: "Які цукерки смачні?", отримати відповідь: "Смачних з 2014 року немає, лише російські". Річ у тому, що в Криму проживають українці, з українським менталітетом. Весь південь півострову це нащадки українців, яких після другої світової відправляли підіймати степи й розбудовувати сади, виноградники. Це на рівні підсвідомості, це незмінне. Саме тому Московія досі не спроможна повноцінно управляти Кримом. Я це категорично стверджую.

Саме через це розмови про деокупацію Криму не фантазія, а щоденний кропіткий місцями болючий процес.

Після захоплення Верховної Ради АР Крим російськими військовими був потужний мітинг 8-го березня в Сімферополі. А потім ще більший - 9-го березня на 200-річча Тараса Шевченка під його пам'ятником. Тоді в Сімферополі зібралося більше 2-х тисяч людей, що приїхали зі всіх куточків Криму. Як раз перед тим мітингом викрали Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського. Ми проводили мітинг без їх участі. Я зрозумів, що мені треба виїжджати. Не повертаючись додому я після мітингу забрав дружину, дітей і в ніч з 9 на 10-те виїхав з Криму.

Я відчував страх: моїх друзів викрали, я не можу їм допомогти, а виїзд з Криму заблокований севастопольським "Беркутом", з яким ми "знайомі" ще з Київського майдану. Я знав, що росіяни з січня місяця накручували кримчан проти руху Євромайдан-Крим. Мої фото, інформація про мене та інших активістів розповсюджувалася з січня місяця. І мені було страшно. До того ж зі мною їхала моя дружина та діти. Я боявся за них.

Лише на Херсонщині, коли побачив наші прапори, зрозумів, що там залишився мій дім, і стало дуже боляче.

Я борюся за те, щоб звільнення Криму відбулося найскоріше. Я роблю аналітичні матеріали, я готую проєкти документів, проєкти рішень, шукаю людей, які пояснюють, що відбувалося в Криму насправді. Я формую пам'ять про окупацію. Наразі досліджую, як знищують культурну спадщину України в Криму, як Крим колонізують, як позбавляють людей їх власності, як знищують українську ідентичність.

Не можу сказати, що біль притупилася, напроти стала глибшою, щоденною. Я постійно живу в тому, що роблю щось для звільнення. Але ця боротьба і надихає працювати далі.

Я перебуваю в спільноті, яка мене підтримала, в мене велике коло однодумців. Тому я швидко знайшов і місце, де жити, і місце роботи. В перші пів року нам прекрасна сім'я дядька Івана і тітки Тетяни надали окремий будинок під Києвом, навіть забезпечували нас продуктами. Але в Україні дуже багато міфів про Крим і кримчан, щодня я намагаюся знайти форми, як донести українському суспільству, що насправді відбулося. Що це не "кримчани хотіли", а військова операція Москви. І коли ми говоримо, що сьогодні день окупації я це заперечую, бо в Криму і в українських містах і навіть за кордоном живуть люди, які чинять цей спротив щодня. Тому і сьогодні, і вчора, і три тижні тому для мене і сотень тисяч інших був день спротиву окупації.