"Треба вигнати з Криму всіх, хто приїхав туди після 2014 року" – Сергій Мокренюк

Нам дали набагато більше, ніж ми могли мріяти. Йдеться про те, що ми поки що не отримали далекобійну високоточну зброю.

Крим звільняти, у певному сенсі, буде досить легко. Тому що я не вірю у жодне протистояння нашим Збройним силам від кримчан. Там буде опір російської армії. Але з огляду на ту зброю, яку вже маємо, цього буде достатньо, щоб подавити спротив росіян. Їм доведеться евакуюватися з Криму так само, як зробили це з правого берега Дніпра на Херсонщині.

Багато кримчан не хочуть жити в авторитарній державі. Чекають, коли Україна поверне цю територію. І активність ФСБ у полюванні "на відьом" тільки підтверджує цю тезу. Є частина людей, які категорично за Росію, є громадяни РФ, які переїхали до Криму – але практика показує, що вони тікатимуть найпершими. Частина з них вже так зробила – достатньо подивитися на рівень пропозицій купівлі житла. Більшій частині населення Криму абсолютно все одно, яка буде влада. Вони не чинитимуть спротиву.

Питання лише в тому, що для людей, які дев'ять років пробули в окупації, кожен день має значення. Тому годувати їх ілюзією – це найстрашніше, що ми можемо робити. Політикам і топ-військовим чиновникам треба бути обережніше з термінами. Не варто називати конкретні часові межі, якщо немає впевненості у звільненні Криму саме в цей час. Бо найстрашніше – вбити у людях надію.

Вже є практика, що при втечі росіяни забирають із собою своїх посіпак. Розумні колаборанти і зрадники втекли з Криму ще в 2014-2015 роках. Продали майно і виїхали. Наразі на півострові відбувається кілька процесів. З одного боку є паніка. Це переважно у росіян, які приїхали до Криму після 2014-го. А решта – стверджують, що все під контролем ФСБ та збройних сил РФ. Однак при цьому горять склади, військові частини, літаки. Вони це визнають, але намагаються заплющити очі і жити в стані напів анабіозу.

Нам буде легко з українцями та росіянами, що перейшли на бік ворога. Це зрадники і колаборанти – треба просто розслідувати злочини і притягати їх до відповідальності. Проблема буде з представниками кримськотатарського народу, частина з яких пішла на співпрацю з ворогом. Тому що для кримського татарина немає іншої землі, крім Криму. Маючи тісні родинні зв'язки цим людям буде важко прийняти рішення і виїхати за межі півострова. Тому вони скоріше за все лишатимуться, і після звільнення нам треба буде приймати юридичні і політичні рішення щодо їх дій за час окупації. Розслідувати ці факти буде болісно, і це буде проблема. Треба буде визначити, щодо кого застосовувати амністію, люстраційні заходи. На сьогодні такої нормативно бази немає – рішення цієї проблеми відсутнє. Яким воно буде – мені не зрозуміло.

Потрібно ведення військово-цивільної адміністрації на досить довгий час. Велике питання – коли зможемо давати цим людям право голосувати, як визначати – кого ми визнаємо громадянами України, а кого – ні. Що робити з власністю і що буде з правами жертв. В Криму десятки тисяч людей постраждали внаслідок окупації і дії колаборантів.

Все залежить від способу, яким будемо цим робити. Якщо зможемо виробити якусь правову конструкцію вже сьогодні, то нам було би легше. Ми зацікавлені у тому, щоб більше зрадників виїхали з Криму до того, як його звільнимо. Нам не потрібні ці люди та витрата ресурсів на їх утримання.

Також потрібно зробити оцінку, що там насправді відбувається, що залишиться на момент звільнення. Одна справа – якщо там існуватиме інфраструктура, інша – якщо міста будуть як Маріуполь чи Бахмут. Про це зараз важко говорити. Але точно варто дотримуватися логіки – всі, хто приїхав у Крим після 2014-го, мають виїхати.

Будь-яка держава має право видворити за свої межі іноземного громадянина. Про це треба пам'ятати. Друга важлива теза – кожен, хто вчинив злочин, буде встановлений, буде належне розслідування та злочинець буде притягнутий до відповідальності. Невідворотність покарання – це те, що нам треба забезпечити задля відновлення справедливості, формування стійкого майбутнього.

Треба оцінювати по діяннях. Розглядати кожен випадок. Якщо людина пішла служити в органи поліції Росії в окупованому Криму, якщо вона в цей час не була агентом наших спецслужб, то вчинила злочин. І має нести покарання. І це не залежить від того, яке у людини громадянство, стать і віросповідання.

Бути послідовними. Щоб судова система максимально швидко розгрібала ці справи, щоб поліція і Служба безпеки швидко документували та виявляли всіх. Хорватія, коли звільнила свої окремі території, то у перші дні ніколи не переслідувала. Але виявили всіх, хто вчинив тяжкі злочини. Поступово притягували до відповідальності.

Важливо пам'ятати, що воєнні злочини, грубі порушення Міжнародного гуманітарного права, не мають терміну давності. Буде покарання через рік або десять – знайдемо.

 

Якщо порахувати, скільки у нас було прокурорів, суддів, поліцейських, прикордонників – це навіть не торкаючись органів виконавчої влади та місцевого самоврядування – цифра більша. Йдеться про 100-200, а скоріше ще більше, тисяч управлінців. Вважати, що ми всіх їх туди завеземо – так не працюватиме. Жодна людина не поїде з території, де їй комфортно, працювати у місця, де треба піднімати все з нуля. Нам доведеться використовувати місцевий ресурс – перевиховувати тих, хто там знаходиться. Треба буде розраховувати на тих, хто зараз знаходиться в Криму. Частина кримчан, які виїхали, захочуть повернутися і, можливо, навіть працювати в органах влади. Питання лише в тому, чи вони спроможні виконувати ці обов'язки. Тому перші кілька років, можливо, десяток – це має бути військово-цивільна адміністрація. Там мають бути люди, які готові працювати в таких умовах і які пройдуть спеціальне навчання, тобто будуть підготовлені до роботи на щойно звільнених територіях.

Мені сподобалася теза пані Таміли, що велика частина з цих посадовців може бути з числа військовослужбовців, що після війни демобілізуються. А хто захоче там працювати? Людина буде знаходитися в абсолютно ворожому середовищі. Управляти тими, хто тебе не розуміє, вкрай важко.

Поки ми дев'ять років рухалися у бік цивілізованого товариства, так само швидко кримчани летіли у прірву. Вони жили в ізольованому і спотвореному середовищі. Їм буде важко сприйняти українські реалії. І буде потрібен період, щоб зрозуміти, що робить держава і чому у нас такі принципи. Починаючи від елементарного – чому жінка має рівні права з чоловіком – до того, що селище не може називатися Совєтське або чому не може бути вулиця Чкалова. І цьому буде спротив.

Ми бачимо, що відбуваються вибухи складів. Літаки, які були в Криму, Росія вимушена перевезти. Прибрала військові кораблі. Тому що їх вражали наші збройні сили. Це ж не просто так відбувається. Треба більше такої роботи. Але варто розуміти, що дев'ять років окупації – це важко.

Є велика кількість кримчан, які чекають, коли Україна звільнить свою територію. Працюють над цим. Тому існують рухи спротиву, "італійські страйки", коли люди саботують якісь рішення. І це велика частина населення, як для дев'яти років анексії.

Там немає розголосу, що когось за грати відправили у зв'язку з політичною позицією.

Політв'язні – це завжди закрита і табуйована тема у кримському суспільстві. Подібні справи завжди розслідують одні й ті ж прокурори, а справи розглядають одні й ті самі судді. Люди намагаються підтримати тих, хто опинився у в'язниці, але публічно цього не показують.

Ми вже змогли повернути великі частину цих людей. Інших – ще повернемо. Тому що Україні буде набагато легше говорити з Росією, адже вона цю війну програє. Україна безсумнівно переможе. Коли Москва цей факт визнає, то вимагатимемо відновлення порушених прав. В тому числі повернення громадян України.

І наразі ми маємо говорити не лише про політв'язнів, а й просто ув'язнених. Це десятки тисяч українців, яких засудили в окупації, незаконно вивезли за межі українського півострову у Росію. Це воєнний злочин, і ми мусимо вимагати притягнення організаторів і виконавців до кримінальної відповідальності. Ув'язнені українці бажають повернення на Батьківщину, хоча б тому, що умови утримання в російських таборах суттєво відрізняються наших закладів пенітенціарної системи.

У Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та ВПО я ініціював роботу по застосуванню санкцій щодо юридичних і фізичних осіб, які посягають на нашу культурну спадщину в Криму. Були прийняті два рішення на Раді нацбезпеки й оборони, в результаті якого щодо 24 фізичних і 23 юридичних осіб були застосовані санкції. Це був сигнал: ми все бачимо, ми всіх знаємо. Правоохоронці розслідують ці справи про розкрадання і знищення української спадщини у Криму.

Щодо Херсонщини та Запоріжжя – ми дійсно бачимо, що об'єкти культурної спадщини звідти вивозять в Крим. Але не знаємо, що саме лишається на півострові, а що їде далі – в Росію. Ми і по Криму до кінця не могли відслідкувати, яку кількість артефактів вивезли. Можемо тільки з даних росіян, які вони виклали, говорити про сотні тисяч вкрадених об'єктів. Якщо виявиться, що з херсонських музеїв викрали все цінне, я не здивуюся. Бо це весь зміст російської культурної політики – вкрасти і сказати, що це було їхнє.

Росіяни тут діють за трьома принципами. Перше - вкрасти щось, щоб продати. Так працювали на розкопках у Криму ще до окупації, і продовжують досі. Друге – росіянам треба показувати свою історичну цінність як народу. Оскільки свого нічого немає – намагаються привласнити наше. Третій напрямок – стерти нашу культуру та нашу ідентичність. Це суть колоніальної політики Москви. І ця ілюзія про велич та першість – це основне тонке місце росіян. Якщо туди бити, то це ще більше болючіше, ніж економічні санкції. Це повністю деморалізує російське суспільство. Приниження, ігнорування їх "велічі" - вбиває в них сенс їхнього існування. Це треба пояснювати нашим партнерам на Заході і казати про обривання всіх культурних зв'язків з Москвою. Російської культури як такої не існує. Як тільки українські музичні виконавці пішли з ринку Росії, в московитів зникли нові пісні, бо їх продукували українці.

Сподіваюся, що будуть механізми після нашої перемоги, щоб повернути основні фонди. Але спочатку нам потрібні списки майна, яке росіяни могли вкрасти. І давайте згадаємо, що культурна спадщина – не тільки музеї. Це архівні та бібліотечні фонди. І вони так само постраждали або були вивезені. Зокрема, з Херсонського державного архіву росіяни вивезли багато документів.

На початку минулого сторіччя США в складі своєї армії створили спеціальний військовий підрозділ, який займався виключно виявленням, фіксацією викрадення і незаконного вивезення під час бойових дій культурних цінностей. Американці шукали викрадені культурні цінності по всьому світу і переслідували тих, хто їх викрадав. Як би в складі Збройних сил України був утворений такий підрозділ, я впевнений, ми б володіли настільки повною інформацією про ці злочині. Для московитів це стало б великою проблемою вже сьогодні. Я б мав за честь служити в такому підрозділі.

Перше – це абсолютна тотальна деколонізація та декомунізація. Знищення всього тоталітарного, відновлення топоніміки. Не лише кримськотатарського народу, але й інших національностей. Там багато української культурної спадщини. Там багато історії греків, вірмен, британців. І це дає нам силу притягувати в Крим представників різних країн, розвиватися економічно. Яскравим прикладом цьому є площа в Євпаторії, де стоять одночасно мечеть, синагога і православний храм.

Друге – Крим має існувати на таких саме правилах, як і вся Україна. Не потрібно там мати автономних республік та інших формувань. Це єдине, що може стати запорукою для стабільного існування суспільства. При цьому важливо запустити систему підтримки збереження і розвитку корінних народів України, зокрема кримськотатарського.

На старті деокупації буде люфт часу, коли зможемо зробити велику кількість корінних і принципових змін. Відновлення тих правил, за якими живуть всі українці. Важливо не прогавити цей час, діяти швидко та рішуче.

Проблема буде з мовою. Але минулий рік показав, що велика кількість українців може перейти на українську досить швидко. Тому що по-перше мова – це маркер, хто ти є, а по-друге саме через неї росіяни передають свій вірус. В Криму розуміють українську, можуть читати, але говорити поки важко. Для цього треба час та культурна і освітня інфраструктура, яку досить легко можна сформувати на щойно звільнених територіях.

Все, що я назвав можна, імплементувати швидше. Дев'ять років Росія щільно тиснула на мізки наших громадян, брехала відверто, спаплюжувала реальність. Люди в Криму знаходяться у травмі, і нам з нею доведеться працювати. Треба по-перше змінити реальність, а по-друге допомогти її сприйняти. Після деокупації кримчани мають бути під опікою держави та всього українського суспільства. Після хвороби треба виходжувати.

Перемогти у війні. Знищити максимальну кількість російських окупантів.