Якщо ми говоримо про справи людей, які переслідуються за проукраїнську позицію, то така ймовірність амністії та помилування мінімальна. Як ми бачимо, за всі 5 років окупації випадків помилування було всього кілька. Наприклад, при звільненні Чийгоза й Умерова помилування відбулося після переговорів Путіна з Ердоганом. При цьому документи про помилування досі ні Чийгоз, ні Умеров не отримали.

Конвенція 1987-го не поширюється на кримчан, оскільки, згідно з нею, ми маємо визнати вирок окупаційного суду, а з ним і сам суд. Це призведе до фактичного визнання окупованого Криму. Крім цього, згідно з Конвенцією, людина має відсидіти покарання за злочин, який вона не скоювала.

Клопотання про умовно-дострокове звільнення подає захисник засудженого. І такі справи розглядаються судом. Однак, як показує практика, у політично мотивованих справах шанси вийти за УДО мінімальні. Наприклад, у справі Володимира Балуха керівництво колонії в Торжку, навпаки, застосовує незаконні методи, у результаті яких йому дали статус "злісного порушника", тим самим фактично позбавляючи його шансів на умовно-дострокове звільнення.

Є також кілька випадків, коли кримчанам вдавалося сховатися від кримінального переслідування на материковій Україні. Але це не була втеча з місць позбавлення волі. Це було можливе тільки коли свобода була обмежена підпискою про невиїзд. Знову ж такий спосіб врятуватися становить додаткові ризики в разі затримання людини співробітниками ФСБ під час перетину адмінкордону з Кримом.

Проблема в тому, що всі політв'язні, які перебувають у російських СІЗО, не можуть вийти на волю за допомогою всіх перерахованих вище способів. Для того, щоб чекати напомилування, амністії, подавати клопотання за УДО, потрібно спочатку, щоб людині винесли вирок. У політично мотивованих кримінальних справах, як ми бачимо з практики, у рамках законів і судових розглядів довести невинність фактично неможливо. Оскільки кримінальні справи сфабриковані, а клопотання захисту про порушення під час суду і слідства в більшості випадків ігноруються, судова система повністю контролюється Кремлем. Тому всі перераховані вище способи звільнення цілком і повністю залежать від політичної волі окупаційної влади.

У ситуації Балуха і Сенцова можуть застосовуватися будь-які процедури юридичні та формальні, але насправді це все залежить від політичного рішення. Ситуація з Литвиновим показує, наскільки складні такі рішення для України, бо йдеться про невинних людей, які не повинні відбувати російські вироки в українських в'язницях, а Росія, наприклад, пропонує тільки таку процедуру. І Україні необхідно виходити з цієї реальності. З одного боку - зробити все, щоб врятувати свого громадянина, з іншого - розуміти, що РФ буде висувати свої умови, часто вкрай складні або, може, неможливі для України. Крім цього, у ситуації з Кримом ускладнюється тим, що вироки виносяться нелегітимними судами. І інший важливий фактор - це позиція та бажання самої людини, незаконно засудженої, чи згодна вона на умови звільнення, які пропонує РФ.

Так, у законодавстві РФ є список діагнозів, за якими не можна утримувати людей у місцях позбавлення волі. Однак, як ми бачимо на прикладі Едема Бекірова, ця норма повністю ігнорується, попри всі зусилля захисту активіста. Але в той же час при звільненні Юрія Солошенка його вік і важка хвороба вплинули на рішення про звільнення.

За Порошенка було багато різних виступів на міжнародних майданчиках на тему в'язнів Кремля. У результаті створювалося враження повної свободи дій у цьому напрямі. Але я думаю, було зроблено недостатньо, особливо в напрямі системної роботи. В Україні так і не були створені координуючі інститути при президенті з цих питань, не був прийнятий закон про захист таких людей, не було скоординованої міжнародної роботи. На щастя, є кілька прикладів звільнення за попередні 5 років, деякі з них були пов'язані з Ердоганом, деякі - з Порошенком.

Новій владі треба розпочати з організації системної аналітичної роботи. Зустріч президента Зеленського з родинами полонених була добрим прикладом. Іншим позитивним прикладом ми вважаємо призначення Валерії Лутковської до Мінської групи з гуманітарних питань. Вона, на відміну від Ірини Геращенко, може вести переговори, не політизуючи їх. Постійним представником президента в АРК призначений Антон Кориневич, експерт із міжнародного гуманітарного права, він націлений на співпрацю з правозахисниками. Такі призначення створюють умови для ефективної роботи в напрямі пошуку механізмів звільнення в'язнів Кремля.

Від нового парламенту чекаємо відповідного закону про захист таких осіб, нового комітету ВРУ з питань окупованих територій, ефективного співробітництва з експертними і правозахисними організаціями в цьому напрямі. Новий президент регулярно підкреслює, що для нього важливо звільнити всіх українців. Тепер у нього і його команди є всі внутрішні інструменти для переформатування роботи в цьому напрямі.

Україна може прискорити процес звільнення політв'язнів і військовополонених за допомогою більш активної міжнародної політики. Потрібно робити все, щоб посилювати санкції щодо РФ, у тому числі і за порушення прав людини у Криму, і за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Також Україні важливо стати надійним партнером для США, Канади та європейських країн, партнером, де права людини - основний вектор, а реформи - не просто нові вивіски на державних органах, а реальні зміни. У такому випадку ми зможемо консолідувати і посилити вплив на РФ наших західних партнерів.

Світова спільнота реагує на дії РФ введенням нових санкцій і збереженням старих. І ці дії мають вплив на економіку РФ, що у подальшому також може зміцнити позиції України, у тому числі, у питаннях звільнення заручників і в питанні повернення окупованих територій. Наскільки ефективною буде ця політика в подальшому, залежить, в тому числі, і від зусиль українського уряду, і від злагоджених дій громадянського суспільства, а також більш активного висвітлення медіапитань окупації Криму і війни на Донбасі.

Також важливі громадянські акції солідарності. Важливо, щоб про наших в'язнів знали не тільки дипломати, а й звичайні жителі європейських країн.

Моряки не є політичними ув'язненими. Вони військовополонені. І в цьому випадку вони знаходяться під захистом III Женевської конвенції "Про поводження з військовополоненими". Відповідно до цієї Конвенції, моряків не мають права переслідувати у рамках кримінального процесу, забирати у них військову форму. Вони повинні перебувати окремо від звичайних ув'язнених. Військовополонені можуть бути звільнені в процесі обміну, при цьому вирок їм у рамках кримінального процесу виносити не повинні. Їх можуть обміняти на російських військових. Але для цього знову ж повинна бути політична воля влади РФ. Рішення Трибуналу з морського права - це ще одна відмінність від інших категорій незаконно позбавлених волі. Формально, РФ вже зараз може їх відпустити, при цьому заочно продовжуючи процес. Але для РФ цей процес не має нічого спільного з правосуддям. Це ще один політичних процес, тому наші моряки продовжують сидіти у СІЗО. На мій погляд, швидше за все, процес звільнення почнеться вже після винесення їм незаконного вироку.